У цивілізованому світі недоторканість приватного життя визнається цінністю, яку не піддає сумніву жоден державний діяч. Боже збав, хтось запідозрить у нелюбові до прав і свобод, отже в нелояльності до працедавців – тобто громадян.

Натомість, у нас і чиновники, і політики… Як би м’якше висловитися – з фантазією!

І м’яса з’їсти, і вегетаріанцем лишитися

Почнемо з того, що вітчизняний бюрократ має власний, особливий підхід до трактування меж і статусу приватності.

Для широкого загалу – максимальна відкритість і прозорість особистого життя, доходів і рухів. Пересічний українець навіть валюту не поміняє без оприлюднення паспортних даних.

Тим часом як власні статки – отримані, між іншим, на державній службі – чиновник зашифровує на рівні державної таємниці. Від недавнього часу її стережуть від медіа за бронею завтовшки в п’ять років позбавлення свободи – відповідно до наразі чинної статті 182 КК України.

При цьому, з одного боку, в такому броньованому захисті власних інтересів бюрократ бачить запоруку дотримання громадянських прав українців у цілому. А з іншого – цілком щиро не розуміє, чому його критикують за перевищення меж конфіденційності. В європейському розумінні…

По-перше, в Європі розрізняють приватне життя і життя, пов’язане з виконанням державної служби. По-друге, висувають однакові вимоги до всіх громадян – незалежно від їхнього статку і державних обов’язків.

Нарешті, там не ув’язнюють журналістів за «надмірний» інтерес до того, наскільки дбайливо і чесно витрачаються чиновниками кошти платників податків.

Між іншим, сумі в $13 млн. – якщо вірити «Фокусу», саме стільки коштує садиба в центрі Києва, що належить колишньому столичному прокурору Юрію Гайсинському – можна було свого часу знайти краще застосування. До прикладу, відновити півсотні сільських шкіл абощо.

Від Межигір’я до позбавлення волі за допитливість

Наша влада ніколи не жалувала медіа незалежно від політичної приналежності – ні на місцях, ні в центрі.

Втім, саме нинішні правителі повелися щодо ЗМІ найбільш жорстко. Позбавлення волі за посягання в сфері недоторканості приватного життя було впроваджено влітку 2011 року. Схоже, червневий візит журналістів до Межигір’ї таки допік президента і змусив діяти на випередження.

До того часу подібний гріх карався максимум обмеженням волі – за всіма європейськими мірками й це вважалося надмірним покаранням.

Відповідні зміни до ст. 182 Кримінального кодексу було внесено в зв’язку з прийняттям непримітного закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за порушення законодавства про захист персональних даних», ініційованого прем’єром Азаровим, візованого президентом Януковичем.

Згідно з ними максимальну відповідальність за статтею 182 було збільшено з трьох років обмеження свободи до 5 років позбавлення волі.

Мабуть, для того, аби тримати медіа подалі від особливих місць. І «чужих» статків…

Від «кишенькового» суду до апробації нововведень

Надалі механізми тримання журналістів в «на відстані» вдосконалювалися спеціальним рішенням Конституційного Суду від 20 січня 2012 р. Суд очікувано розтлумачив положення Основного Закону стосовно права на особисте і сімейне життя на користь посадових осіб – і тим закрив по-суті доступ громадян до цілого сегменту суспільно важливої інформації.

Не менш наполегливо прагнула до втаємничення приватного життя держслужбовців і прокуратура. Саме її представник Ренат Кузьмін запропонував упровадити кримінальну відповідальність за дифамацію, тобто публічне поширення даних про людину, що ганьблять її честь, гідність і ділову репутацію.

Навіть у тому разі, якщо такі дані є правдивими…

Не забарилася й апробація «оновленої» відповідальності згідно зі статтею 182 КК України.

Вже наступного літа після її впровадження столичний «Лівий берег» звинуватили в оприлюдненні деталей смс-листування нардепа Ландіка під час пленарного засідання. І порушили кримінальну справу, яка змусила шеф-редактора опозиційного видання ховатися від переслідування за кордоном – напередодні виборів.

Між іншим, справу було порушено за фактом скоєння злочину, передбаченого ч.2 ст.163 і ч.2 ст.182 Кримінального кодексу.

Відповідно європейської перспективи та здорового глузду

З одного боку, чинне законодавство про кримінальну відповідальність не містить чітких, а головне – прозорих критеріїв суспільної небезпеки в посяганнях на недоторканність приватного життя. З іншого боку – міжнародні експерти переконують у надмірності нинішніх санкцій, передбачених статтею 182 КК України.

Не в останню чергу слід врахувати і наші зобов’язання перед Радою Європи. Адже в Україні нехай і формально, але діє План заходів із виконання обов'язків України, що випливають з її членства в Раді Європи, який ще в січні 2011 року було затверджено відповідним президентським указом № 24/2011.

Згідно з підпунктом 6 статті 1 цього плану ми маємо гуманізувати не лише систему виконання покарань, але й кримінальне законодавство.

Тож у повній відповідності до плану, візованого Януковичнем – якого, схоже, в очі не бачив ні він, ні його підлеглі – ми зареєстрували проект змін до Кримінального кодексу. Тобто наважилися запропонувати більшості допомогу в його виконанні.

Згідно з нашим проектом передбачено скасування не лише позбавлення, але й обмеження волі як виду покарання за кримінальні правопорушення, що кваліфікуються відповідно до статті 182 КК України.

Водночас, ми пропонуємо підвищити встановлений у законі розмір істотної шкоди, розмір якої «запускає» частину друга статті з більш суворими покараннями. Іншими словами, для застосування цієї санкції правоохоронцям доведеться в суді доводити, що правопорушенням було завдано істотної шкоди, що в п’ять разів є вищою, ніж наразі чинний її розмір.

І насамкінець

Ухвалення Радою нашого проекту надасть більшості шанс обмежити вплив влади на журналістів і запобігти залякуванню їх кримінальними переслідуваннями, що можуть призвести до позбавлення волі.

Звісно, в тому разі, якщо медіа нагадуватиме нардепам від ПР про відповідне зобов’язання за підписом їхнього лідера.

Леся ОРОБЕЦЬ