Їхала в метро і в мене носом пішла кров. Ні, пишу не для того, щоб ви мене пожаліли... І от в один момент я розумію, що у мене не просто кров пішла, я й на додачу сповзаю по дверях. Намагаюся в наплічнику однією рукою знайти серветки, іншою закриваю ніс. Розумію, що мене нарешті помітили. Люди, які стояли навколо мене, просто подивились на мене і повернулися до своїх звичних справ - читати, слухати музику, розмовляти. .. не помітили мене з закривавеленими руками і обличчямі на станції метро.

До того чого це я? А до того, що, бл***ь, люди, ви взагалі дивитесь навколо себе? Ви помічаєте хоч когось крім себе? Я не прошу у вас жалості, я прошу у вас людяності. І не для себе прошу. На моєму місці міг бути кожен з вас!

Kateryna AVRAMCHUK