Вчора був сумний день в історії України. Я відчув дежавю. Та сама президія, майже ті самі вирази на обличчях і лише руки своїм треморним гопаком видають змовників з головою.

Навіть не питання, що в маленькому залі у регіоналів та комуністів було всього близько 170 чоловік, яких головуючий на цьому брудному дійстві Рибак навіть не намагався рахувати, оголошуючи написані на папірці фальшиві цифри: 230, 234...

Проблема в іншому. Навіть коли б там дійсно зібралась більшість депутатів, вони, називаючи себе парламентом, відкрито провокували заколот та вчиняли злочин проти держави...

На жаль, все це в основному закінчилось лише бурхливим обговоренням в соціальних мережах.

Знаєте, мене надзвичайно обурює те, що сьогодні більшу цікавість здатна викликати сніжка, кинута не тим і, можливо, зовсім не в того, ніж те, що день за днем ми втрачаємо нашу країну. Втрачаємо, коли ковтаємо хамське ставлення до нас з боку чиновників і криміналітету, втрачаємо, коли дозволяємо комусь грабувати бюджет та через нього залазити до наших кишень. Втрачаємо, коли погоджуємось з тим, що убивці, гвалтівники, крадії та корупціонери керують нами на волі, а патріоти, які боролись за Україну сидять у в‘язниці.

З кожним днем їхнього нахабства та агресивного цинізму ми втрачаємо нашу Батьківщину. І це буде продовжуватись до тих пір, поки не штатні опозиціонери, а мільйони громадян патріотів не почнуть діяти, повертаючи собі свою країну.

Олександр ТУРЧИНОВ