Поскільки про хрещення Русі не висловився тільки лінивий, додам своїх 5 копійок. Заздалегідь прохання не засмічувати коменти посиланнями на численні статейки. Якщо є аргумент, озвучуйте, і будем обговорювати.

Отже, для початку ввідна: так зване хрещення Русі в 988 р. н. е. - історичний міф. По-перше, не буває так, щоб просто по команді князя величезна країна взяла і перейшла в християнство. По-друге, коли пишуть про хрещення Руси Володимиром, як правило, підмінюють тезу. Хрещення (яко прийняття віри населенням) не дорівнює проголошенню християнства державною релігією. Саме останнє і відбулось в 988 р. н. е. Святкувати його може тільки повний імперець на всю голову, у якого в голові замість віри магічні цифри і дати. До того ж згідно літописних свідчень, Володимир зовсім не змінився після того, як «похрестив Русь». Для нього християнство було всього тільки інструментом власної легітимізації - адже, як відомо, Володимир був бастардом, який до того ж прийшов до влади в результаті убивства легітимного на той час князя Ярополка (який, до речі, уже був християнином). 

Стоп! Але як же міг князь Ярополк бути християнином в 972 р., якщо Русь похрестили тільки за 15 років. Анахронізм якийсь виходить. Але факт є фактом. Християнство задовго до Володимира було широко поширено на Русі, і до того ж, мало вже доволі міцне коріння. Тому дату хрещення Русі слід перенести на набагато більш РАННІЙ період.

Розглянемо факти.

Сперечаючись в іншій гілці з приводу дохристиянської писемності, і паралельно шукаючи аргументів, я натрапив ось на таке свідчення. Виявляється, св. Кирило (той самий, який потім із Мефодієм створював кириллицю) в 860-ті роки поїхав до Хазарського каганату на церковний диспут. Сам факт того, що на тій території проводились МІЖНАРОДНІ (нагадаємо, що Кирило походить з Моравії, він македонець) церковні диспути, це вже означає широке поширення християнства - зазначимо в дужках. Матеріали цей достойний святитель десь дорогою посіяв, і був змушений шукати хоча б Біблію, щоб не з пустими руками йти на диспут. Яке ж було його здивування, що в Корсуні він знайшов Біблію... написану «руськими письменами». Це, помітимо, 860-ті роки, Володимира нема навіть в проекті, а рівноапостольна княгиня Ольга ще навіть не народилась.

Звідки ж могла узятись Біблія в Корсуні, та ще й руською писемністю (не латиною і не грецькою мовою, а саме руською), якщо Русь «похрестять» тільки через сто років. Відповідь дуже проста - це значить, що християнство вже настільки міцно закріпилось, що для літургійного начиння, та й просто для проповідей вже потрібні «свої», а не «імпортні» книжки.

Однак звідки ж узявся оригінал. Копаємо далі. Корсунь - це сучасний Херсонес, тобто Крим, і не просто, а його Південне узбережжя. А туди християнство проникало як мінімум двома шляхами. 

Є в Криму таке місто, Судак (тоді воно називалось Сурожем чи Сугдеєю). В VI ст. н. е. воно було одним із візантійських опорних пунктів. А в VII ст. н. е. його захопив Хазарський каганат. І ось яка штука - саме в VII ст., коли диктат Візантії зник, в Сугдеї з'являється... християнська єпархія. Вважається, що вона була православна. Я так не думаю. Справа в тому, що однією із найдавніших будівель в Судакській Фортеці є вірменська церква. Отже, і єпархія, ймовірно, була саме вірменська. Це був перший шлях проникнення християнства на руські землі. У якості примітки зазначу, що візантійці повернулись в Сугдею тільки в X ст. н. е., на той час християнська єпархія там уже триста років як існувала. Це був перший шлях.

Вірменська версія походження християнства в Корсуні дуже спокуслива, але, на жаль, не відповідає істині. Звичайно, наявність вірменської церкви справила значний вплив, і не можна відкидати її роль. Але ключову роль грала не вона. Справа в тому, що вірменська церква - дохалкідонська, її відносять до класу міафізитських церков. А руська церква «класичного періоду» визнавала Халкідонський собор. Отже, джерелом руської церкви вірменська церква бути не могла. Це був хтось іще.

В пошуках істини звернемось до першоджерела. До самої Біблії синодального перекладу. Вона цілком відповідає тій Біблії, яка була прийнята у якості канону в руській церкві. Зазирніть у зміст, і знайдіть там Третю Книгу Єздри. Знайшли? Так от, це одна із второканонічних книг, тобто які були додані в канон «заднім числом». Конкретно ця книга відсутня в грецькому варіанті Біблії, т. зв. Септуагінті, яка правила за літургійну основу в Візантії. Тобто, якщо джерелом руської церкви була Візантія, то звідки в каноні у нас узялась Третя Книга Єздри? Отже, іншу смачну версію походження - візантійську - доведеться теж викреслити. Був іще хтось третій, кого ми пропустили.

А пропустили ми готів. В 1798 р., після виселення греків з Криму, там була ліквідована єпархія Константинопольського патріархату. Знаєте, як вона називалась? Кафінсько-готська. А в XII-XV ст. в Криму на її території існувала середньовічна ХРИСТИЯНСЬКА держава Феодоро, яку генуезці з вже відомого нам Судака називали Готією. Сама ж готська присутність в Криму датується IV ст. н. е., в часи упадку Боспорського царства. Готи на той час уже були християнами аріанської течії. І вони мали свою Біблію, перекладену з єпископом Ульфілою, і приведену до відповідності з латинською Вульгатою. Так от коли ми зазирнемо в Вульгату, то із подивом виявимо там оцю саму Третю Книгу Єздри. Вона туди попала в V ст. н. е. завдяки Ієроніму Стридонському, який переклав їх з давньоєврейської «додаткові» книги і додав до свого списку Септуагінти. Виходить... найбільш ймовірним джерелом руської церкви була готська церква.

Однак що це ми все про Крим та про Крим... а де ж Київ, де ж Київська Русь?

Повертаємось в старий добрий Судак. Пару років тому я туди їздив, бо це майже місто мого дитинства, і не утерпів, щоб не потерзати місцевих істориків. Серед історичних свідчень, є там і дуже цікава легенда, про царя тавроскіфів Кияра, який повів свій народ кудись на північ. А як звали засновника Києва, всі пригадають? Легенди-легендами, а культурний зв'язок із південним узбережжям Криму та «материковою» Руссю завжди існував і був дуже міцним, досить згадати повідомлення Кирила, з якого почалась наша невеличка розвідка. Втім, є й інший шлях, яким від готів на Русь могло попасти християнство. Адже готи жили не лише в Криму, а й на «материку», і навіть мали свою власну державу, Ойум, яка межувала із землями так званої черняхівської культури. Ця сама культура датується IV-V ст., і за дивним збігом саме представники черняхівської культури є предками літописних полян, і тією самою ланкою, яка поєднує скіфів із слов'янами.

Так от, на території черняхівської культури, саме в III-IV ст. н. е. існувала... християнська єпархія. Називалась вона Скіфською, і розташовувалась в місті Томи (зараз це Констанца, належить вона Румунії). Однак на той час ніякими румунами на тих землях і не пахло. Там жили скіфи, причому, як ми уже зауважили, саме ті, що були предками літописних полян. Зазвичай про неї не говорять - по-перше тому, що автоматично думають, що раз Констанца, значить, не Україна, а по-друге, вважають, що вона була нечисельна. А от є такий цікавий факт. На відміну від сугдейської єпархії (про яку ми говорили вище), Скіфська Єпархія... була автокефальною. В ті часи такими статусами не розкидались. Автокефалія означала, що дана єпархія мала всі ознаки окремої церкви, а для такого статусу мала бути охоплена певна територія, і повинно було бути достатньо вірян. А вірян було багато, навіть дуже. Тому що сугдейську єпархію очолював всього тільки єпископ, а в місті Томи сидів архієпископ - отже, існувала необхідність в більш дрібних (і віддалених, зауважимо) єпископатах. Більше того, навіть після формального перепідпорядкування Скіфської єпархії Константинопольському патріархату, вона зберегла «самовластність», тобто частково автокефалію зберегла. А іще Скіфська єпархія мала своє окреме представництво на Халкідонському соборі, і ці представники не були «бідними родичами», а очолювали партію, яка різко виступала проти несторіанського руху. «Один-два чоловіки», кажете, хе-хе...

Нам лишається тільки гадати, чому Скіфська єпархія так і лишилась єпархією, а не стала окремою церквою, як це відбулось з вірменською, скажімо, церквою. Либонь до цього спричинилась просто груба військова сила. В VI ст. на цій території розташувався чималий візантійський гарнізон під керівництвом полководця Валентиніана (не плутати з однойменним імператором). 

От саме завдяки Скіфській Єпархії (яка проіснувала, до слова, аж до IX ст., тобто до появи уже власне київської митрополії) християнство і попало на Русь. І на момент «хрещення» її Володимиром, пустило уже міцненькі корені. Князь Аскольд, наприклад, був християнином. Княгиня Ольга задовго до візиту до Візантії вже мала свого духівника - пресвітера Григорія. А старший син Святослава Ярополк теж був християнином. До речі, хтось в курсі, що Святослав (а може й Володимир в «поганський період», а потім звалив на батька - з нього станеться) зруйнував київський КАФЕДРАЛЬНИЙ собор. Тобто вже на момент правління Святослава в Києві вже існувала християнська кафедра, що свідчить про існування чималої кількості вірян.

1025 років кажете, хе-хе... А років на 500 РАНІШЕ не хочете?

Володимир ІЛЬЧЕНКО