Здавалося, в Україні – державі, що зазнала найбільших втрат під час Другої світової війни, марна справа рекламувати «фашизм», однак, як виявилося, ця задача належить до числа таких, які без особливих проблем спроможна вирішити українська влада.

Отже, спробуємо описати короткий алгоритм, як саме слід проводити в Україні кампанію по рекламі фашизму.

Крок перший. Банкротуючи влада, що стрімко втрачає популярність, винаходить геніальну ідею: а давайте будемо боротися із фашизмом! Очевидно, у їх запаленому мозку існує думка, що лише порівняння із фашистами дозволяє представити себе у вигідному світлі, що лише на тлі есесівців із вівчарками вони мають виглядати такими, що схожі на людей. І нічого дивного у цьому немає. Адже йшли вони на вибори, обіцяючи перемогти корупцію та бідність, але перемогли лише здоровий глузд, і черговий етап цієї перемоги – війна із фашизмом.

І тепер уся Україна має дивитися за тим, як купка клептоманів та відвертих злочинців, що влаштували в Україні систему поборів, беззаконня та рейдерства, їх синки, що вбивають людей на дорогих машинах не знаючи відповідальності, їх підлабузники та челядь, що харчуються із панського корита, яке наповнюється суспільним коштом, а також спеціально наймані «майданарбайтери» – усі вони борються із фашизмом.

Хто перекриває половину міста, аби дістатися на роботу? Головний антифашист! Хто став мільярдером за роки правління антифашистів? Син головного антифашиста! Хто володіє країною? Друзі та родичі антифашистів!

Що ще може бути кращою рекламою фашизму?

Крок другий. Перетворюємо нещодавній День перемоги – на день рядженого. Спершу випускаємо штатного масовика-затійника із депутатським мандатом, що одягнений у офіцерську форму часів війни та із Георгіївською стрічкою (яку жоден радянський офіцер не додумався би на себе почепити), який щось там розказує про фашистів.

Далі доповнюємо це все парадами ряджених псевдо-ветеранів невідомо-чого невідомо-навіщо.

Очевидно, аби кожен бачив, що антифашисти – це зграя шахраїв та клоунів.

Що ще потрібно в якості реклами фашизму?

Крок третій. Зганяємо примусово усіх, кого ми можемо примусити, на мітинги по боротьбі із фашизмом. Кого не можемо зігнати – купуємо.

Залучаємо школярів за допомогою можливості побачити Київ і весело провести час.

Збираємо усіх, кого тільки можна, аби показати масовість. Грузимо їх на автобуси та веземо у столиці. Там перекриваємо усі шляхи, аби тільки доставити антифашистів на місце події. Звісно, мало думаємо про те, як у цій ситуації жити киянам. І ще менше думаємо, скільки прокльонів почують вищеназвані антифашисти від тих, хто не зміг дістатися у потрібне місце цього дня.

Не вистачає бюджетників – набираємо бомжів. Це аби усі побачили, що лише маргінали можуть боротися із фашизмом.

Доповнюємо все це портретами Сталіна. Очевидно, аби продемонструвати ту альтернативу, яку антифашисти-регіонали пропонують безпосередньо фашизму.

У підсумку – не виплачуємо усім майданарбайтерам чесно відстояні/відходжені гроші, аби останні згодом перекрили трасу із вимогами повернути недоплачене, і усі побачили, що із фашизмом можна боротися лише за гроші.

Звісно, нам цього мало. Звідси – крок четвертий, що змістовно полягає у вербовці в якості провідного антифашистського загону молодиків відверто бандитської зовнішності та не менш бандитської поведінки. Спеціально наймаємо таких от професійних антифа.

Показуємо у антифашистських колонах ці пики, аби кожен міг побачити справжнє обличчя вітчизняного антифашизму. Даємо їм вказівку бити журналістів та взагалі поводити себе як зграї дикунів.

Б'ємо журналістів.

Це аби кожен дивлячись на це все всерйоз задумався, що гірше: фашисти чи такі антифашисти?

Крок п’ятий – закріплюємо все це постійним інформаційним пресом на тему фашизму та правих. Це, очевидно, аби саме фашистська тематика стала головною у суспільстві. І, як вважають у високих кабінетах, дозволила діючому президенту переобратися на другий термін під гаслом: «Так, як казнокрад і корупціонер, живу у палаці величиною з країну довкола жебрацьких халуп, нічого доброго не робив і робити не буду, турбуюся лише про статки своєї родини і друзів, але я не фашист і я проти фашистів, і за це ви маєте мене любити».

Хоча, щось мені видається, що на такому контрасті швидше полюблять фашистів.

Так що генератори та ідеологи нинішньої антифашистської кампанії просто ідеально прорекламували фашизм.

Думаю, заробили мінімум на хрест із дубовим листям або на золотий значок зі свастикою від Фюрера або персональний пучок фасціїв від Дуче.

Гарна робота, нічого сказати. Геббельс би схвалив.

Петр ОЛЕЩУК