Український дипломат Богдан Яременко розмірковує про парадокси вітчизняного політикуму

А я от не розумію: навіщо обиратися в парламент, коли мрієш про виконавчу владу та ще й зовсім не політичні посади?

І навпаки: навіщо брати людей в партійні списки на парламентські вибори, щоби потім висмикувати їх у виконавчу владу зовсім не на посади міністрів?

Якщо без якихось людей виконавча влада ніяк не може обійтись - чому не призначати їх відразу?

Мені чомусь завжди вважалось, що бути обраним - значно вища честь і відповідальність, ніж бути призначеним.

А виявляється, для багатьох народне депутатство - це лише трамплін у виконавчу владу...

Треба щось робити - вибирати або британську, або німецьку системи. Або ще якусь, бо існуюча, як на мене, нелогічна.

Навіщо приховувати позицію за фразеологією «не потрібно поспішати виходити з СНД».

Якщо вирішили не виходити - аргументи в студію і по тому.

Інакше виникає питання, якщо Порошенко президентом із червня, а Клімкін міністром із липня, то скільки ще не поспішаючи вони розбиратимуться в цій дилемі?

А загалом тут розбиратися треба на рівні політичного рішення - йдемо в ЄС, значить усі інші інтеграційні об'єднання неактуальні. А як залишити чинними вигідні для нас есендешні угоди - це питання технічне.

Але навіть якщо це неможливо, то все рівно не можна жертвувати принциповим рішенням в інтересах майбутнього заради тактичних тимчасових переваг для групи громадян.

А поспішати не треба. Зволікати щоправда теж.