- А вин мнє 20 рублів должен остався, поняв? І так і не отдав, бо не помне, прикиньбля? Я йому, сука, бильш пива нікада не буду покупатьбля... Підслухав таке у магазині знов оце. Ять, 20 рублів...

24 роки. 24 Роки як сконав рубль на цій землі! А цьому молодому бикуватому пустоголовому теляті десь 20 на вигляд. Все, що воно споживало за інформацію в своєму житті, це раскази сосєда Коляна, як вин в армєї служив, жизсть бачив, да баб портив. А ще, перехопив рубльовий жаргончик дєда Вована, то ващє крутий мужик, срок мотав в Тулі. Промитий совком мозок. Стерильний. Готовий до будь якої Кисельовської закваски, тільки набодяж... Чіпляє мене цей невігласний рубль...

Колись, праааа бабця цього теляти, більш як 1000 років тому, жила в найрозвинутішій країні тодішньої Європи - Київській Русі. В славному 35-ти тисячному найкрасивішому місті Європи - Києві. Вже ходила у баньку та вбиральню, що нагадувала перші признаки централізованої каналізації, та носила гарну руську (тобто нашу) прикрасу на шиї - гривню. А в цей час, 800 км на північний схід бігали язичницькі племена по дикому лісу і листком берези підтирались. Звались ті плена - Чудь. Тому й називала їх наша бабця - чудними. І казала - ти диви чудасія яка знов приперлась, коли прибігали ті з лісу голодні. Прикраса ця була у неї навколо шиї. Гарне, до речі, слово прикраса - те, що при красі, це вам не украшение, чи часом не від - у краси, украсть? Стараслов'янською шия - це грива. Тому й прикраса наколо шиї - гривня. Тоді це була особлива річ, небаченої краси ікоштовності, тому Володимир назвав так наші перші гроші. Наші славні гроші, наші коштовні гроші. Наші прадавні гроші, які ходили не одну сотню років, доки не спаскудили Русь безбожники нанівець. Ті безбожники, що зараз в парламенті в рясахі сидьма сидять, коли весь світ стоячи шанує та згадує наших бійців...

А далі, все як завжди, банально. Прибігали ці чудаки з пн. сходу і давай відбирати у наших гроші гривні. Та такі вже дикі були ці азіати, що як бачили гривню бились за неї і різали одне одного. Якось один чудак в пориві дикого вереску крикнув своїм - рубітє іх! Маючи на увазі наших, а ті барани якраз з захопленням мавпи роздивлялись гривні, і подумали що рубати треба саме гривні. І почалось рубілово! Потім зібрали цей порубаний мотлох і повезли до себе додому. А вдома діти питають - папа, что єта за рубь? А папа весь час матюкався і каже - рубь бля! З того часу довго не парились і вирішили взяти рубля за валюту. Сміх у тому, що я не жартую, майже.) Погугліть почитайте самі.) Отак і виник рубль. Ну а вже потім вони почали у нас відбирати і назву, і мову, землю і душу... Така вже звичка...

А знаєте, оце думаю, якби бабця знала на яке гамно зійде онучок, якби вона знала, що нашу вікову шляхетну гривню, її найкоштовнвшу гривню, онучок буде називати рубльом і говорити чудним нарєчієм - то мабуть повісилась би від сорому замість нього...