Про зв'язок імперської політики з приниженням жінок чудово написала Е.Томпсон у своєму дослідженні "Трубадури імперії":

"У Росії жінки були змушені платити особливо високу ціну за те, що на перше місце ставилося благо держави. Вони мали дуже незначні права незважаючи на формальну рівноправність статей, яку проголосила радянська система, і на законні права успадкування, якими користувались у царській Росії жінки вищих класів. Це підтверджують відповідні цифри: порівняно із Західною Європою в Росії було мало визначних жінок у політиці та мистецтві як за царату, так і за радянської влади.

У наративах, метою яких було сприяння розбудові імперії, таких, як у Пушкіна чи Лермонтова, жінки розташовуються десь на неясних околицях головної теми розповіді. Вони є декоративним орнаментом, що прикрашає пейзаж, або засобом зробити життя чоловіків легшим. Архетипна російська жінка не має претензій на участь у громадському житті.

Це була гірка правда радянської Росії, де жінки скоро виявили, що проголошена свобода трансформувалась у подвійний обов'язок дома й на роботі. Доля радянських жінок ілюструється відомими всім бригадами на московських вулицях, де пара жінок відкидає лопатами сніг під пильним поглядом наглядача-чоловіка.

Присутність жінок у законодавчих органах Радянського Союзу ніколи не була вищою за 10 %. За часів Сталіна й пізніше житлова площа, на яку громадяни мали право, становила шість квадратних метрів на особу.

Як ілюструє п'єса Петрушевської "Уроки музики", не всім жінкам щастило мати хоча б такий привілей. Тоді як мільйони російських чоловіків прагнули кар'єри на військовій службі, що давало право на отримання квартири й навіть поїздки за кордон, жінки були здебільшого прив'язані до своєї житлової площі в містах і містечках.

Невидима стеля для жінок - адміністраторів, лікарів, дипломатів і партійних працівників - була реальною та незмінною, і радянська статистика відображає постійну гендерну дискримінацію в радянському суспільстві".