За щоденною чергою нових епохальних подій і нових апокаліптичних передбачень чергових месій-на-день якось уже забувся висловлений ще влітку 2014 року Станіславом Бєлковським і багато разів повторений хором мережевих підспівувачів прогноз неминучого краху путінського режиму 2017 року. І хоча Бєлковський так і не розкрив свій метод передбачень, він, як і належить, заховав свій секрет на найвиднішому місці. Пам'ятаєте всесвітню лихоманку з горезвісною «Проблемою-2000», коли сотні мільярдів доларів вилетіли в трубу через те, що перші ще печерні програмісти позначали рік двозначною цифрою? Коли весь світ готувався до першого у своїй історії електронного Апокаліпсису? Нехай і в значно меншому масштабі, схожа проблема нависнула тепер над окремо взятою Росією.

У країні, де ювілеям... - ні, Ювілеям (з великої літери) надають чи не сакральне значення, керівництво країни до останнього часу не могло визначитися, оголошувати 2017 року свято чи траур. - Плакати навзрид над втраченою назавжди Російською імперією і страченим більшовиками святим імператором чи радіти народженню могутньої Комуністичної імперії, яка на кілька десятиліть ціною півсотні мільйонів кривавих жертв, нехай і не за економікою й добробутом населення, але за розміром дубини перетворилася на одну з двох найпотужніших держав світу. У Системі назріває критична помилка, і з 1 січня 2017 року, дуже може бути, на 150 мільйонів росіян чекають сині екрани смерті Росії. Утім, пам'ятаючи про столітню давність сторін протистояння, схоже, до звичного нам по Windows синього кольору «екрану смерті» сьогоднішня російська дійсність у патріотичному дусі додала білий і червоний «кольори смерті».

Щойно по брущатці Кремлівського горба відгриміли траки «Армат», а теплі травневі грози змили розтоптані натовпом, що святкує 70-річчя Великої Перемоги, георгіївські стрічки в Москва ріку, міністр культури Володимир Мединський зібрав у Музеї сучасної історії Росії круглий стіл «100 років Великої російської революції: осмислення в ім'я консолідації», головним завданням якого стала мобілізація найкращих умів російської історичної науки на розв'язання «Проблеми-2017». Як і водиться у таких випадках, важливі збори відкрив сам міністр, присвятивши свій виступ оголошенню спущеного високою особою мобілізаційного плану, який про людське око запропоновано було назвати «Платформою національного примирення».

Тези міністра, що з легкої руки директора Інституту російської історії РАН Юрія Петрова отримали назву «Травневих», звелися до п'яти пунктів: 1. «Спадкоємність історичного розвитку від Російської імперії через СРСР до сучасної Російської Федерації»; 2. «Трагізм суспільного розколу»; 3. «Пошана до пам'яті героїв обох сторін, які щиро відстоювали свої ідеали й невинуваті в масових репресіях і військових злочинах»; 4. «Засудження ідеології революційного терору»; 5. «Помилковість ставки на допомогу зарубіжних «союзників» у внутрішньополітичній боротьбі».

Про примирення тепер модно говорити по обидва боки російсько-українського кордону. Утім, засудивши спробу українців слідом за всім цивілізованим світом заговорити про примирення небагатьох живих учасників Другої світової війни, що залишилися, російські ідеологи протиставили їй амбітний план примирення учасників і жертв трагічних подій столітньої давності. - Замість українського проекту декомунізації під фіговим листком примирення масштабний російський проект історичної реабілітації комунізму.

Якось не віриться, що ще три роки тому - влітку 2012-го комуністи Росії подавали до суду на міністра культури РФ Володимира Мединського за його пропозицію винести Леніна з Мавзолею, а єдинороси й ліберальні демократи в Держдумі Росії хором співали про необхідність прибрати пам'ятники Леніну хоча б з центральних вулиць і площ російських міст. Варто лише було українцям від слів перейти до справи, як Росія вдалася до іншої крайності. Якось непомітно всеросійське будівництво в олімпійському Сочі переросло в будівництво чергової Великої російський стіни, за якою вчора ще непримиренні опоненти режиму комуністи й націонал-більшовики перетворилися на одну з головних його опор. Кремль втомився обирати між варіантами минулого. Зробивши ухваленням 2000 року нової редакції старого гімну перший крок у бік СРСР, сьогоднішня Росія перетворилася на погану екранізацію «Москви-2040» Войновича, де химерно сплавилися комунізм і православ'я, опереткові Романови братаються із Зюгановими, а на іконах «єдиного підручника» німбом «романтиків» і «ідеалістів» рівно увінчані і покійний імператор, і його кати.

У пошуках прецедентів такого «примирення» Володимир Мединський звернувся до досвіду Франції та Іспанії. Утім, якщо у Франції ініціатори великого терору скоро самі закінчили свої дні на гільйотині, то в Іспанії жертви Громадянської війни не йдуть ні в яке порівняння з десятиліттями кривавих злочинів комуністичного режиму в СРСР. Доречніше було б навести досвід примирення по-німецьки - пригадати канцлера Німеччини Віллі Брандта, який замість спічів про «героїв, що вбивали заради своїх ідеалів», не побоявся в щирому розкаянні стати на коліна перед пам'ятником жертвам Варшавського гетто. Утім, чи можливо це в країні, де на місці розорених музеїв жертв політичних репресій комуністичного режиму відкриваються музеї їхніх катів?!

Упродовж цілого століття «спадкоємність історичного розвитку Росії від Російської імперії через СРСР» забезпечувалася хіба що шляхом матрифагії (поїдання живцем потомством тіла своєї матері, поширене у деяких видів павуків, скорпіонів і круглих черв'яків), в кожному новому поколінні лише посилюючи недоліки попередніх, кожного разу звертаючись до традицій минулого лише в пошуках виправдань огидним злочинам сьогодення. Пам'ять десятків мільйонів жертв у сьогоднішній Росії пропонують вшанувати загальною амністією їхніх катів, а геноцид власного народу назвати громадянським протистоянням.

За два з половиною століття своєї історії будинок Музею сучасної історії Росії побачив чимало. Подвійна іронія - колись особняк українських гетьманів Разумовських, а потім московська філія Англійського клубу, сьогодні тут кується ідеологія іншої - путінської Росії. Утім, напевно через цю саму іронію не все виходить гладко. Якщо зустріч Путіна зі спеціально підібраними «молодими істориками», що відбулася тут восени, пройшла без найменших проблем, академічна наука Росії вкотре не проявила такої ж однодумності зі своїм президентом. Історична пам'ять тут іще жива, і як мінімум відчуття самозбереження частини інтелігенції дозволяє їй чинити опір стокгольмському синдрому, що перетворив останніми роками більшість росіян з жертв на співучасників злочинів путінського режиму.

Скепсис, висловлений частиною учасників круглого столу на адресу «тез» міністра, мав під собою підстави. Для виконання представленої Володимиром Мединським кремлівської «Платформи національного примирення» за день до Круглого столу - у вівторок, до Державної думи був внесений законопроект, що пропонує правки до Кримінального кодексу Російської Федерації, які під страхом кримінального покарання забороняють прирівнювати комуністичний і нацистський режими. Записуючи в підсумковий документ Круглого столу тезу про діалог і компроміс, друга голова російського орла вже готова оголосити будь-який діалог кримінальним злочином.

Упевнений, як і українському суспільству, росіянам ще належить осягнути справжній сенс історичного примирення. Примирити можна й треба людей, але не можна говорити про примирення зі злочинним режимом. Тирани йдуть, найогидніші диктатури неминуче будуть зруйновані, а люди продовжують жити. - Секретар з ідеології ЦК Компартії може стати першим, а глава парткому найбільшого заводу другим президентом незалежної України, член Гітлер'югенда може до кінця життя стати Папою. Але сам злочинний режим має бути засуджений, або він підточить зсередини й те суспільство, яке кров'ю й потом проросте на його попелищі. Так єльцинська Росія врешті-решт прийшла до Путіна, а Україна ледь не упокоїлася в обіймах президента Януковича.