Зустрівся з Енріке Менендесом і, як ведеться, посперечалися про майбутнє «деяких районів Луганської та Донецької областей» . Наприклад, таке важливе з точки зору мінських угод питання – чи можуть так звані «ЛНР та ДНР» існувати в одному політичному полі з рештою України? Енріке переконаний, що можуть, я натомість стверджую, що ні. Спробую пояснити.

Новітня незалежна Україна виникла 23 роки тому як компроміс між компартійною керівною групою та українськими націоналістами, основою якого була євроінтеграція. Євроінтеграція, а ще більше прямий доступ до центрів європейської цивілізації були важливим ідеологічним складником українського націоналізму за принципом – ми є частиною світу, а не частиною Росії.

Попри складний характер взаємодій груп інтересів всередині українського політичного класу жодного разу ідея євроінтеграції не ставилася під сумнів. Євромайдан і Революція гідності стали можливими через те, що правляча частина українського політичного класу (на той момент – макіївсько-донецька група) зруйнувала старий соціальний порядок, який тримався на цьому консенсусі. Насильство, яке ми спостерігати позаминулої зими, було похідним від руйнування старого і формування нового соціального порядку. Не секрет, що негативне ставлення до подій на Майдані напряму корелюється із неприйняттям євроінтеграції.

У підсумку, після донецько-луганської контрреволюції та вторгнення російських терористичних військ на окупованих територіях постала ситуативна більшість противників євроінтеграції. Це той ціннісний розлам, який сьогодні подолати практично неможливо. Отже, будь-які спроби інтеграції цих територій в українське політичне поле в їх нинішньому вигляді не лише неможливі, а й ще шкідливі для української європейської перспективи.