89 років тому, день у день, у Парижі було вбито Голову Директорії УНР, Головного отамана військ УНР Симона Петлюру. Українська громада має традицію: збиратися в цей день на цвинтарі Монпарнас коло могили Петлюри на жалобну панахиду. Щороку вона починається рівно о 14:30 – у ту хвилину, коли принипило битися серце політика. Так сталося й сьогодні.

Вбивство Петлюри було, мабуть, одною із перших закордонних спецоперацій червоної Москви зі знищення політичних опонентів щойно посталого при владі комуністичного режиму. Про те, що вбивство на вулиці Расін було зорганізоване більшовиками, свідчив у Конгресі США колишній працівник КГБ Пьотр Дерябін, який перейшов на бік американців.

Сьогодні Україна знову у вогні. Її найкращі сини та доньки, зі зброєю в руках, відстоюють право держави на незалежність. «Ти переможеш, Великий Народе Мученику, і переможеш не для того, щоб підбивати під себе чужі, не наші землі, – писав у одній зі статей Петлюра. – Ти переможеш для спокійного будування могутньої держави України, для щасливої праці поколінь майбутніх. Спадуть віковічні кайдани з стомлених рук твоїх, спадуть ганебні пута з величної постаті рідної матері – України. Минуть жахливі криваві роки боротьби і невпинна праця синів твоїх загоїть рани кривавої руїни, дасть пишні скарби для всіх народів світу, дасть спокій і щастя Великій, Вільній Самостійній Україні». Незадовго до смерті Петлюра написав у журналі «Тризуб»: «Я вірю, що Україна буде.» Ми також віримо.