Міст імені Рабіндраната Тагора. Це я про перейменування. Побачив на вихідних інформацію про перейменування київських вулиць, площ, мостів і т. д. Ще й пропонувалось на сайті КМДА взяти участь в обговоренні.

На сайт я зайшов. Треба сказати, що в житті мені дуже щастило бувати в багатьох місцях. І в Білому домі, й у Кремлі, і на космодромі, і на атомних електростанціях, і на секретних заводах, і в військових частинах. Всього було. І ніде при відвідуванні не просили надати стільки інформації, скільки просять повідомити при реєстрації на сайті КМДА для простого висловлення своєї думки. Таке враження, що паралельно із реєстрацією ще й якісь субсидії оформлюєш. Навіть не знаю, скільки людей це подолали. Я не став бавитися. Висловитися можна й у ФБ.

А хотілося висловитися зі приводу ідеї перейменування Московського мосту на міст імені Георгія Фукса.

Я не поледачився і радий тому, що дізнався про справді заслужену з точки зору всіх киян людину – архітектора і будівельника Георгія Фукса. Виявилось, що мостами Фукса в Києві є і Московський, і Південний. Більше того, споруджував він мости і в Білорусі, і в Латвії. Дійсно, людина гідна вшанування – сквер, парк, погруддя, пам'ятник, меморіальна дошка, вулиця. Будь що з цього, на мою думку, могло би підійти.

Але чи найкращою є ідея назвати Московський міст мостом імені Фукса?

Те, що існування Московського мосту в Києві нині – як більмо на оці, тут питань немає. Але перейменовуємо ми цей міст із відверто політичних міркувань. То, можливо, є сенс тими ж міркуваннями керуватися при пошуку нової назви? Ну, там Варшавський міст чи Європейський міст?

Або загалом мала би бути якась логіка у тому, як ми підбираємо сучасні назви. Північний міст і Південний міст – логіка є. Але коли в місті два мости названі іменами інженерів-конструкторів (Патона і Фукса), один від назви частини світу (Південний), чотири від того, що ними рухається (два залізничні, міст метро та пішохідний міст), іще один від назви одного з районів міста (Дарницький), а ще один від назви столиці країни – основного стратегічного партнера України (Гаванський). Якась еклектика виходить.

А якщо поглянути на київську кампанію із перейменування ширше, то логіки взагалі немає: від Майдану до історії – весь можливий набір мотивів пошуку нових назв. Це щоб підкреслити власну незакомплексованість і широту погляду?

Так, до речі, в еклектиці, пізнаючи життя емпірично, і живемо.

Тоді, чому б і не Рабіндраната Тагора?