Нині навіть деякі патріоти України щиро вірять, начебто українізація не на часі й мова взагалі не має значення. Такі думки є не просто хибними, а й надзвичайно шкідливими. Ми наведемо факти, які незаперечно доводять, що українська мова – це щит від російської агресії. Тож ті, хто виступає проти українізації, свідомо чи несвідомо сприяють ворогові та шкодять Україні.

У лютому 2015 року Київський міжнародний інститут соціології дослідив, які верстви українського суспільства найбільш вразливі до впливу російської пропаганди. Щоби кількісно оцінити цю вразливість, вчені інституту запровадили індекс результативності російської пропаганди (РРП). Результати дослідження більш ніж промовисті. Якщо середній індекс РРП по Україні – 26 одиниць, то для україномовних цей індекс дорівнює лише 15 одиницям, натомість для російськомовних – 38 одиницям (діаграма 1). Отже, рівень довіри україномовних громадян до російської пропаганди значно менший за середній, а російськомовних – значно більший за середній. Загалом російськомовні вразливіші до впливу російської пропаганди у 2,5 рази за україномовних. Можна припустити, що україномовні громадяни довіряють російській пропаганді значно менше за російськомовних, бо не мають жодних підстав сприймати її як «рідну». Цей факт пояснює, чому серед україномовних практично нема сепаратистів.

Не менш показовими є дослідження соціологічної групи «Рейтинг», проведені у серпні та листопаді 2014 року. Ставлення українських громадян до незалежності України та до визнання Голодомору 1932–1933 років геноцидом принципово відрізняється залежно від мови респондента (діаграми 2 і 3). Серед україномовних рівень підтримки Незалежності України – найвищий. Тимчасом російськомовні громадяни – чи не єдина соціальна група, в якій рівень підтримки незалежності суттєво менший за 50%. Зауважмо, що опитування проводилося, коли на сході України йшли активні бойові дії, а рівень патріотизму населення, здавалося б, мав би зашкалювати. Також російськомовні громадяни – це чи не єдина соціальна група, в якій більше ніж половина не вважає Голодомор 1932–1933 років геноцидом українського народу. Мова та історична пам'ять – два взаємопов'язані складники ідентичності. Якщо ідентичність народу розмита, є ризик хибного ототожнення себе з іншим народом. Це рано чи пізно призводить до спалахів сепаратизму всередині країни та зазіхань ззовні.

Із погляду національної безпеки цікаво також з'ясувати, чому найпотужнішою та найорганізованішою силою, яка протистоїть російській окупації в Криму, є кримські татари. Адже українців там живе вдвічі більше. Щоби зрозуміти це – досить подивитися на результати опитування щодо рідної мови жителів Криму, яке провів Центр Разумкова восени 2008 року (діаграма 4). На відміну від кримських українців, більшість кримських татар зберегли мову та, відповідно, ідентичність. Тож можна зробити висновок про важливість мовної стійкості. Вона є запорукою життєздатності народу.

Як бачимо, між мовою, якою говорить українське населення, та державною безпекою є чітка зрозуміла кореляція. Якщо ж комусь ці дані здадуться неймовірними, він може порівняти карту окупованих українських територій із картою поширення в Україні української та російської мови, і переконається, що окуповані Росією українські території майже збігаються із територіями, на яких найбільше поширена російська мова.

Тому кожен громадянин, який не хоче, щоб російські чоботи топтали його землю, має усіляко сприяти поширенню української мови всією територією України й вимагати цього від влади.

Детальніше читайте у дослідженні нашого активіста Сергія Оснача «Мовна складова гібридної війни».