Коли ми рефлексуємо на тему незалежності, треба завше мати на увазі, що 23 роки нами правили і досі продовжують правити (правда, вже не так жорстко) первинні та вторинні продукти московської кадрової політики.

Кравчук, Марчук, Фокін, Звягільський, Кучма, Горбулін, Пустовойтенко, Литвин, Симоненко, Мороз, Тігіпко, Турчинов, Лазаренко, Рибак, Янукович... – це все люди, яких винесла нагору ще совєцька кадрова машина, пульт управління і ключові важелі якої знаходилися у Кремлі. Ну а ці кадри вже тягли нагору СОБІ ПОДІБНИХ, із яких згодом і сформувалося керівництво провідних ОПГ, даруйте, ФПГ (ФПГ – фінансово-промислова група, ОПГ із російської – організоване злочинне угрупування – UAInfo) (Ахметов, Пінчук, Коломойський, Тимошенко, Фірташ...), котрі почасти витіснили стару компартійну номенклатуру, почасти злилися з нею, знайшовши «общій язик».

Говорити про повноцінну незалежність від РФ під керівництвом кадрів, породжених колоніальною політикою РФ, – значить займатися профанацією. Зараз головне, щоб оця друга генерація, що складається із потомків партноменклатури та швейцарськопідданих «дітей лейтенанта Шмідта» не протягла нагору ще одне покоління собі подібних продуктів російського імперіалізму, котрих в Україні ще стільки – що хоч греблю гати.

Отже, національно-визвольний процес ще далекий від завершення.