4 лютого 2015 року Верховна Рада проголосувала за позбавлення Януковича звання президента. 18 червня відповідний закон вступив в силу. А вже наступного дня, 19 червня, Президент України звертається до Конституційного суду з проханням оцінити конституційність підписаного ним документу. Когнітивний дисонанс.

Цей закон - така Одіссея, яка є квінтесенцією діяльності нинішніх органів державної влади. Усе - в тренді нинішнього законотворення: ухвалюються закони виключно з політичних мотивів, і ніхто не аналізує, до яких наслідків у юридичній практиці це може призвести.

Саме рішення позбавити Януковича звання президента є правильним, але зроблено це було у неконституційний спосіб.

Для позбавлення пожиттєвого статусу президента у Конституції існує тільки одна причина - імпічмент.

Порошенку, схоже, пояснили, що якщо якесь рішення приймалося поспіхом, то тепер варто привести його до юридичної відповідності. І для того, щоб повернутися у правове поле потрібно реалізувати, хай навіть і заднім числом, ту процедуру імпічменту, яка передбачена статтею 111 Конституції України.

Однак незрозумілою є логіка президента, чому він одразу не застосував до цього закону право вето. Добре, не відреагували на етапі ухвалення законопроекту у Верховній Раді , але ж у АП є юридичний підрозділ, який у таких елементарних речах мав би розібратися.

Навесні, коли приймали постанову про самоусунення Януковича, дійсно неможливо було провести процедуру імпічменту з цілої низки обставин, зокрема дуже високого порогу кількості голосів нардепів - три четверті від конституційного складу Верховної Ради. Але вже восени, коли в парламенті утворилася більшість, треба було повернутися до цього питання.

Вочевидь, політики вкотре стали заручниками своїх гучних заяв. Але, по суті, у такий спосіб вони грають на боці тих, на чиєму боці не повинні були б грати. Це скидається на гру у піддавки . І не зрозуміло - чи це від юридичної безграмотності, чи навмисне.