Париж, Мінськ, Широкине – дипломатичне і риторичне.

Як можна говорити про «відданість усіх сторін» втіленню «мінських домовленостей», коли ці «домовленості» кремлівська «сторона» (де-факто агресор) почала порушувати наступного ж дня після їх «ухвалення» і продовжує це робити щоденно, щогодинно, цілеспрямовано і цинічно, примножуючи кількість втрат наших військових та жертв серед цивільного населення?

Як можна взагалі сподіватися на те, що московський терористичний режим буде «виконувати» якісь домовленості з Україною, якщо з хворої точки зору кремлівського головнокомандувача Україна – це якийсь «фантом», а українці і росіяни це «один народ»?

Як може Росія – як сторона «мінських домовленостей» – постійно їх порушувати, про що щоденно ми чуємо офіційні зведення від прес-служби Міністерства оборони України, й одночасно «бути відданою» їх утіленню?

У курсі логіки, яку читав нам в університеті улюбленець поколінь студентів Іван Ілліч Дирда, є свої правила, які завжди діють – а от тут я шукаю логічного алгоритму, і ніяк не можу знайти....