Поділ українців на російськомовних та україномовних, який закріплюють ті, хто спеціально виділяє себе в окрему категорію «російськомовних українських націоналістів», «російськомовних українців», «російськомовних патріотів» (і одночасно звинувачує якихось абстрактних «нациків» у розколі суспільства), створює широчезне поле для усіляких маніпуляцій, з огляду на те, що поняття «україномовний» і «російськомовний» кожен трактує, як хоче. Одні вважають російськомовними всіх, хто під тиском обставин змушений послуговуватися російською (навіть якщо їхня рідна мова – українська). Інші відносять до російськомовних лише ту категорію громадян, яка визначила російську рідною.

Для уникнення спекуляцій та непорозумінь громадян в нашому постколоніальному суспільстві слід поділяти на тих, хто дотримується законів України і тих, хто плює на закони України. Тих, хто поважає статус української як державної, і тих, хто де-факто використовує російську як «другу державну», демонструючи неповагу до етновизначальних характеристик титульної нації. Так буде набагато простіше, ніж заглядати кожному на кухню, фіксувати, якою мовою він там спілкується, і потім робити свої суб'єктивні, умоглядні висновки.