Десять років тому, точніше 8 травня 2005 року, відбулася цікава розмова між тодішнім виконувачем обов'язки президента Киргизстану Курманбеком Бакієвим та президентом РФ Володимиром Путіним. Фрагмент цієї розмови у викладі РІА «Новости» виглядав так:

- Я, мабуть, якщо ви погодитеся, підготую перелік підприємств, - сказав Бакієв.

- Приблизно так само ми домовляємося із Вірменією, - озвався Путін.

Ішлося про підготовку переліку киргизьких підприємств, які мали бути передані Росії в рахунок киргизького боргу.

Цю схему, відому під назвою «власність за борги», справді вперше було випробувано у російсько-вірменських відносинах. Іще в 2002 році було підписано угоду про передачу у власність Росії акцій низки вірменських підприємств у рахунок погашення державного боргу Вірменії перед РФ у розмірі 93 мільйони доларів. Відповідно до цієї угоди Росії передавалися завод «Марс», три науково-дослідних інститути (обчислювальних машин, автоматизованих систем управління та матеріалознавства), а також Разданська ТЕС, що виробляє близько 30% усіх енергогенеруючих потужностей країни. Згодом, з вересня 2003 року, в довірче управління компанії «Інтер РАО ЄЕС» (дочірня компанія РАО «ЄЕС Росії») терміном на п'ять років із правом його продовження перейшла Вірменська АЕС (виробляє до 40% електроенергії, що споживається в країні). Тоді ж таки у власність РАО «ЄЕС Росії» перейшов Севано-Разданський гідроенергетичний каскад.

Так закладалися передумови сьогоднішнього протистояння. І це стосується не лише енергетичної сфери. Запитання, що у Вірменії є власністю Вірменії, сьогодні видається риторичним. Керівництво країни впродовж усіх цих років йшло на поступки Росії, яка прагне закріпитися в економіці нових незалежних держав таким чином, щоб мати можливість нав'язувати їм власні політичні пріоритети.

І в цьому визначальна відмінність між Євросоюзом та всіма без винятку угрупуваннями на теренах колишнього СРСР, де домінує Росія. Євросоюз намагається знайти компроміс із Грецією, щоб урятувати її від економічного колапсу. Росія використовує економічні важелі для політичного підпорядкування своїх начебто партнерів.

Про це мають постійно пам'ятати українські політики. Росія ні прямо, ні опосередковано не повинна допускатися до приватизаційних процесів в Україні. Це стосується, зокрема, й можливого роздержавлення землі. В ідеалі ніщо в Україні не повинно належати юридичним або фізичним особам Росії. І відповідні положення слід закріпити законодавчо.

Російське прислів'я мовить: «Там добре, де нас нема». І це абсолютна правда: «Там добре, де їх нема».