Так, завжди винен хтось інший. Це, насправді, проста шахова партія, і вимагає тільки якісної риторики і мистецтва інтелектуального декору. Ти завжди можеш довести, що винен хтось інший.

Візьміть Грецію: якщо ти лівий, ти завжди матимеш спокусу сказати, що винні праві і «Захід»: бо хіба не під правим «Заходом» Греція була після Другої світової, хіба не праві посадили у в'язниці всіх комуністів, хіба не праві породили «чорних полковників» – і хіба не це створило цю жагу за нормальним життям «соціальної справедливості» і прискореним «велфаризмом» після їхнього падіння? І, зрештою, хіба не праві пропонують сьогодні такі умови «austerity», за якими платити має народ зі своїх пенсій, а не великий бізнес?

Але якщо ти не лівий, а правий, ти все скажеш навпаки: бо хіба не цей прискорений «велфаризм» (який не був підкріплений реальною економікою) створив суспільство, яке живе в борг, і хіба не ультраліві Ципраса і Ко в останній момент перетворили драму на трагедію, замість холодного застосовуючи гаряче і навпаки?

Так, завжди винен хтось інший, і ти завжди можеш це довести, особливо в сучасному світі, чия благодать полягає ось у чому: на кожен аргумент ти знайдеш який-небудь факт. Точно знайдеш.

Але це не змінює головного: завжди винен хтось інший, це закон нарцисизму – але діяти треба тобі й сьогодні. І ми також потрапляємо в цю пастку, і дедалі більше будемо від неї залежні: звісно, в усьому цьому нинішньому жахові на Донбасі винна путінська Росія, звісно, вона агресор і т. д. і т. п., але ж діяти треба нам, а не їм, – і нам треба доводити, що ми можемо, що ми здатні, що ми нормальне суспільство. І пастка полягає в тому, що якщо ми не можемо (провести реформи, чи зробити щось путнє, чи зберігати здоровий глузд), то завжди, завжди, завжди хитросплетіннями думки ми все одно доведемо, що в усьому винна путінська Росія.

Але питання полягає в тому, чи когось це тоді цікавитиме?