Ось уже другий курортний сезон Україна проводить без Криму. Зрештою, наша країна ніколи не була привабливою для туристів, навіть на матчі Євро-2012 до нас приїхало менше закордонних гостей, ніж очікувалося. Що вже говорити про потоки туристів після втрати кримського узбережжя, коли на шпальтах світових ЗМІ Україна з'являється зі словами агресія, війна, терористи, смерть, убито, окупація, біженці тощо. Якщо кілька років тому на наш совковий і дуже неприємний сервіс ще приїздили бодай росіяни чи білоруси, то зараз і їх - катма. А значить, український туристичний ринок може бути цікавим лише українцям, та що знаємо ми самі про туристичний і рекреаційний потенціал нашої країни?

Нещодавно губернатор Одеської області Саакашвілі проїхався у маршрутці і звернув увагу на якість дорожнього покриття Одеса-Рені. Тобто, чесніше кажучи, на його там відсутність. Ця подія добре ілюструє стан справ із туризмом в Україні: після втрати Криму одеські береги могли стати Меккою для внутрішнього туризму, але українці часто-густо не хочуть відвідувати Одещину через відсутність найпримітивніших умов. Автор цих рядків і сам давно мріє побувати на півдні Одещини, в Бесарабії, подивитися на дельту Дунаю, на місця, пов'язані з Овідієм, на населені пункти цікавезних національних меншин, що заселяють ті терени. Але, на жаль, таку подорож доводиться планувати радше через Румунію й Молдову, де дороги кращі, тобто де банально можливо проїхати власним автомобілем. А значить - і українські гроші за пальне, готелі й ресторани по дорозі залишаться в кишенях румунів. Можна відкрити небо й пустити дешеві авіалінії, але це не допоможе, якщо дороги з аеропорту до пляжу просто не існує.

Сьогодні українцям переважно не по кишені відпочинок за кордоном - інфляція з'їла заробітки й прибутки. Тож внутрішній туристичний ринок цілком міг би розвиватися за рахунок нас самих. Ось тільки держава не подбала про єдиний координаційний центр такого туризму, про внутрішню рекламу й промоцію. Ба більше: у нас із року в рік повторюється одна й та ж історія про відсутність залізничних квитків на популярні маршрути. У нормальних країнах доїзд ніколи не є проблемою, адже це можливість заробити для компанії-транспортера, у нас же на свята і відпустки квитків завжди бракує. Та й, зрештою, що ми знаємо про заповідник Асканія Нова, про термальні басейни в Закарпатті, про красу Бакоти чи чернігівських храмів? Хто ще, крім газети «День», розробляє цікаві й продумані туристичні маршрути й тури вихідного дня по Україні? Чому немає телепрограм, білбордів, чому журнали не ведуть рубрики про цікаві й незвідані місця, що їх варто відвідати?

Та й не лише в грошах справа. Саме подорожі є тим механізмом, що руйнує стереотипи, знищує невідання, а значить - видаляє підґрунтя для взаємних недовіри й ненависті. Внутрішній туризм може стати тією сполучною тканиною, яка «зшиє» країну, допоможе порозумітися українцям з різних регіонів. Недарма ті, що колись побували на Західній Україні, вже не піддаються пропаганді про «кровожерних бандерівців». Обмін традиціями, пізнання культури, смакування родзинками локальної кухні, ‒ це саме те, що приємно для українського туриста і водночас корисно для цілої держави. Прикро лише, що сама Україна не бачить у такому туризмі потреби й джерела доходів у скрутні часи, не популяризує цікаві куточки й не організовує транспортні розв'язки. Що ж, усе як завжди, але це зовсім не означає, що треба сидіти на місці; навпаки, вперед - знайомитися і пізнавати Україну!