Уявіть - ви стоїте у черзі на посадку до літака і тут вам до рук потрапляє офіційний документ авіакомпанії. У ньому йдеться, що літак, який зараз злітатиме, має 40 відхилень від норм безпеки. Чи сіли б ви у такий літак?

Навіть якби на вас чекали важливі справи, ви б замислилися: "Дідько, що собі думає ця авіакомпанія?! Цей літак для самовбивць!". Навряд чи хтось дорікнув би вам за те, що ви сумніваєтесь у безпеці, будучи не авіаконструктором, не пілотом, а простим громадянином.

А як би ви повелися, коли б дізналися, що стільки ж відхилень зареєстровано на атомному енергоблоці? Та ще і на такому, що спроектований у 70-х роках минулого сторіччя та вже відпрацював свій проектний ресурс?

На енергоблоці № 2 Южно-Української АЕС (Миколаївська область) зареєстровано 41 відступ від норм та правил безпеки. Проте, ви навряд чи чули про це. Ні експлуатуюча організація НАЕК "Енергоатом", ні державний регулятор не попереджали про це через ЗМІ. Так само вони мовчали про те, що блок вичерпав свій 30-річний проектний ресурс, і що на ньому залишаються невиконаними заходи, спрямовані на запобігання аварій і ще близько 45 заходів "з підвищення безпеки". Після таких повідомлень у медіа ви б, напевно, засумнівались у безпечній роботі цього блоку, чи не так?

Громадські екологічні організації, звинувачують у брехні та непрофесіоналізмі, коли ми висловлюємо стурбованість у безпеці АЕС. Так, ми не фізики-ядерники, і саме тому ми дивимося на питання безпеки АЕС з точки зору нормальної людської, а не "мирноатомної" логіки, з точки зору інтересів країни і її громадян, а не інтересів "атомно-промышленного комплекса".

Всі реактори, які зараз працюють у світі, не достатньо безпечні, бо фізичні принципи і технічні рішення, втілені в АЕС, не гарантують їхню безпечність. Атомники постійно зайняті "покращенням" безпечності, тому навіть норми та стандарти у галузі встановлюються самими ж представниками галузі на основі їх розуміння прийнятності ризиків. Перевіряє дотримання цих правил та норм організація, місія якої - просувати атомну енергетику (те саме славнозвісне МАГАТЕ, яке "проморгало" аварію на Фукусімі і на перевірки якої посилається Енергоатом). Проте, навіть МАГАТЕ відзначає неповну відповідність українських АЕС нормам безпеки за певними напрямками.

Наразі енергоблок № 2 Южно-Української АЕС зупинений для проведення на ньому заходів з підвищення безпеки, яких станом на квітень цього року залишалось близько 50-ти. Ймовірно, що блок знову запустять взимку, навіть якщо всі заходи виконані не будуть, оскільки уряд не має плану "Б". Урядовці у нас не звикли мислити стратегічно і навряд чи придумають як Україні перезимувати без цього енергоблоку-мільйонника, навіть якщо його робота може призвести до аварій.

Всього кілька слів про план "Б". Так! Він існує. І полягає зовсім не у будівництві нових потужностей чи закупівлі вугілля у ПАР, а у мистецтві енергозбереження. Якщо знизити наші втрати в електромережах, що зараз становлять 13 %, до середньоєвропейських 6 %, то це дозволить зекономити приблизно 18 ТВт/год щорічно, а це - річний виробіток двох атомних енергоблоків.

Саме через це екологічні громадські організації України не розуміють, навіщо вкладати кошти у "підвищення безпеки" АЕС, які все одно ніколи не стануть безпечними, навіщо купувати для них паливо у Росії, навіщо накопичувати небезпечні відходи, з якими за 50 років атомники так і не придумали, що робити? Чому продовжувати старі реактори - це легко, а запроваджувати енергозбереження - важко?

На жаль, проблема старих реакторів набагато складніша від польоту на літаку з проблемами безпеки. На літак можна не сісти, можна вимагати його заміни, врешті-решт, можна обрати інший вид транспорту. А що робити зі старими небезпечними реакторами? Ніхто нас не питає, чи хочемо ми жити поруч з ними. Якщо влада не вміє думати стратегічно, то потрібно вказати їй на цю помилку і нагадати, що ми летимо в одному літаку.