Цього разу все буде інакше.

У 1918 році більшовицька Росія посунула своі війська до Украіни. Украінці противилися цій експансіі досить довго, але не всі. Варто згадати украінського комуніста Миколу Скрипника та його сподвижників; варто згадати втомлених Першою світовою солдатів та іхні родини; можна й пригадати міщан та просто пасивних громадян.

Російські совіти сунули своі війська на наші землі не дарма, а у лагідній обгортці новоі ідеі світового комунізму, де всі рівні і ситі. Украіна на той час була втомлена і від російського царату. Комунізм був чимось новим, і на слух доволі справедливим. Буржуазний націоналізм Петлюри виглядав калькою московського царату, а соціалізм Грушевського-Симоненка був хоч і модерним, проте не переконливим.

Терор, велика армія, насилля та нова ідея стали для украінців великою трагедією і спокусою. Після впровадження НЕПу на теренах УРСР переважна більшість украінців вирішили не продовжувати боротьбу і "жити як раніше".

В цьому і полягала помилка історіі, котра вилилася потім у десятки мільйонів невинних жертв.

Сьогодні так не буде. Росіі нічого нам запропонувати. Все те, що вона сьогодні пропонує у обмін на припининня вогню - вже було. І "русскій мір"- царат, і "матронушка з сталіним" на іконі, і тисячі плоскомордих будьонівців з гвинтівками і вошами - увесь цей мотлох в минулому. В страшному кривавому минулому.

Путін не винайшов жодноі новітньоі концепціі, яка б могла підкупити сусідні землі. Тайожний союз, єаес, брікс, фікс, шмікс - виявилися лише бездарними понтами на світому ринку ідейний пропозицій.

Людство еволюціонує і навчається, робить висновки та намагається знайти для себе найоптимальніші умови співіснування.
З минулого неможливо зробити майбутнє, всі, хто намагався це зробити, стали жертвами свого ж безглуздя.

А все тому, що неможливо повернути те, чого не існує. Минуле - це те, чого вже нема. Неможливо жити там, чого вже нема.
Ось чому ми не повторимо 1918 рік. У мотлох не повертаються, з нього вибираються.