Характерно, що в нашій країні, на відміну від багатьох інших, літня вступна кампанія завжди привертає увагу преси. Вступ абітурієнтів до вищих навчальних закладів у нас не якийсь там рутинний процес, добре налагоджений, автоматизований і звичний. Це - ціла подія, від якої мимоволі очікують чогось сенсаційного. Напевно, це логічно з тієї точки зору, що правила вступу у нас змінюються і вдосконалюються майже щороку, і ніколи немає гарантії, що все спрацює. Але в цьому році, здається, спрацювало. Принаймні так кажуть в Міністерстві освіти і науки.

Хоча і цього року не обійшлося без проблем, авральних ситуацій і труднощів. Особливо любителям сенсацій вдалося поживитися з приводу гучного корупційного скандалу, що виник навколо Українського центру оцінювання якості освіти (УЦОЯО), який, власне, проводить зовнішнє незалежне оцінювання. Направду звинувачення у корупції директора УЦОЯО виглядали як чийсь злий жарт. Обурення, яке вони викликали серед освітянської спільноти, не зміг приховати ніхто з тих, що хоча б трохи знали пана І. Лікарчука особисто. Директор УЦОЯО просто органічно не може бути корупціонером. Він скоріше нагадує старого, чесного комуніста, який сам готовий розбитися у боротьбі проти корупції. А втім, є підстави думати, що несанкціоноване втручання в систему ЗНО таки було, бо інакше справа не тягнулася б так довго, і директор не був би відсторонений. Хоча остаточні результати будуть відомі пізніше.

Якщо залишити осторонь здогади про особисті рахунки, а звернути увагу на останній рік роботи цієї організації, то можна побачити, як в руслі загальних реформ, систему ЗНО намагалися вдосконалити. Загалом вдосконалення було націлене на те, щоб всі без винятку абітурієнти були змушені складати ЗНО. Тобто, щоб не залишити жодному вступникові вишу жодного шансу обійти незалежне тестування і потрапити до вишу без сертифікату ЗНО.

Як відомо, найбільше протестів це викликало у студентів технікумів, які у жовтні минулого року навіть організували мітинг перед Міністерством освіти, вимагаючи, щоб їх не змушували складати ЗНО під час переведення до ВНЗ. Не менш дискомфортною централізована політика організації ЗНО була і для багатьох керівників вищих навчальних закладів. Було здійснено дві невдалі спроби провести закон про право абітурієнтів використовувати сертифікати ЗНО минулих років.

Власне, всі ці ініціативи часто тлумачилися як такі собі рухи людей, які начебто «зацікавлені» в корупції, з усіх сил «прагнуть» її і не можуть без неї жити. Мало кому спадало на думку побачити у цьому протест проти монополізації функцій УЦОЯО в системі оцінювання знань. А така монополізація фактично відбулася. Десятки тисяч випускників шкіл потрапили у пряму і безпосередню залежність від ЗНО і тих, хто його організовує. Влада над життям, над майбутнім тисяч українських абітурієнтів виявилася сконцентрованою в одному місці - в УЦОЯО.

Звичайно, УЦОЯО не зупиняли ці протести. Розмови йшли (і йдуть) про те, що ЗНО повинні складати також і випускники бакалаврських програм вищих навчальних закладів, якщо вони хочуть вступати на магістеріум. При цьому не береться до уваги, що централізоване складання тестів випускниками ВНЗ буде вимагати тотальної стандартизації програм самих ВНЗ, що, власне, є прямим порушенням автономії вищих навчальних закладів, їхнього права мати унікальні програми і авторський освітній контент.

Втім у нас коли йдеться про корупцію, то розмови про автономію відсуваються на другий план. Справді: спочатку треба звільнитися від корупції, а потім вже отримати свободу. Хіба не так? Так міркують наші нинішні очільники освіти і навіть багато експертів. Нікого не змушує замислитися той факт, що корупція виникла в умовах відсутності автономії, а значить, великою мірою породжена цими умовами. Сьогодні переслідування корупціонерів часто виглядає черговим приводом, щоб знову не дати вишамавтономії, яка начебто закріплена новим Законом про вищу освіту. Право вищих навчальних закладів приймати тих абітурієнтів, яких вони вважають за потрібне, є також неодмінною частиною університетської автономії.

ЗНО вважають чи не єдиною успішною реформою в нашій системі освіти. Втім ситуація з організацією самого тестування також змінювалася протягом останнього року. Цікаво, наприклад, що внаслідок вдосконалення самих тестів різко змінився відсоток тих випускників, які не пройшли поріг успішності в 2015 році. Якщо протягом 2012-2014 років відсотки тих, хто не склав ЗНО з окремих предметів залишалися приблизно однаковими, то у 2015 році з деяких предметів вони виросли у понад три рази. Наприклад, у 2014 році не склали ЗНО з англійської мови 9,2%, у 2015 - 15%; з історії України у 2014 не склали 3,5%, у 2015 - 11,7%; з математики у 2014 - 7,1%, у 2015 - 21,8%; з фізики в 2014 6,3%, у 2015 - 23,3%. Самі організатори тестування пояснюють це, власне, процесом вдосконалення тестів і запевняють, що тести не були надто складними, а у деяких випадках - навіть «набагато легшими». «Просто абітурієнти не хочуть вчитися». Бажання покарати «лінивих» абітурієнтів в цьому році явно мало успіх.

Складається враження, що за допомогою тестування керівництво УЦОЯО у цьому році з усіх сил намагалося довести суспільству, що система шкільної освіти в Україні дуже погана і потребує реформ. Звичайно, в цьому є доля істини. Але для чого демонструвати це на дітях, ставлячи під загрозу їхнє майбутнє? Невже вони найбільше винні у цьому? Адже реформ потребує не лише школа, але й університети, економіка, судова система.

Через те, що система ЗНО в нашій країні не має альтернативи, школярі потрапляють у повну залежність від комісій, які укладають тести, організовують тестування. Звичайно, можна стверджувати, що в цих комісіях працюють виключно висококласні фахівці, але навіть найкращі фахівці можуть помилятися, навіть найкраща система може давати збій, особливо, коли вона ще недостатньо відпрацьована і змінюється в залежності від бажання окремих людей. У багатьох вчителів шкіл цього року (як і в минулі роки) виникали зауваження до змісту тестових завдань ЗНО, але на практиці це не мало ніякого значення, особливо з огляду на постійне постулювання того, що шкільна освіта у нас «низькоякісна» і «корумпована». Тільки якщо в нашому суспільстві ні до кого немає довіри, бо всі «погані» і «корумповані», то чому раптом така довіра має з'явитися до окремо взятого Центру оцінювання якості освіти?

До того ж, абітурієнт має право складати ЗНО лише один раз на рік. Якщо він випадково втратить цю можливість з якихось, навіть незалежних від нього причин, то наступна така можливість у нього з'явиться аж через рік. Колись в радянські часи абітурієнти часто були вимушені втрачати рік і навіть кілька років життя лише через те, що їм ... не вистачило одного балу. Це дивовижно, але удосконалення системи ЗНО по суті наблизило нас до радянської моделі вступних іспитів. Я пам'ятаю інтерв'ю з абітурієнткою, у якої були найвищі бали ЗНО і яка щиросердно сказала, що колись в СРСР була хороша освіта. Ну, що ж, стратегія зрозуміла: назад до СРСР!

А проте, чи настільки вже важливий один бал на вступних іспитах длятого, щоб бути успішним студентом? З іншого боку, чи дійсно сьогодні високі бали ЗНО дають вишам добре підготовлених абітурієнтів? Насправді, не так. Для навчання у вищому навчальному закладі, звісно, треба мати певний рівень підготовки, але який саме це має бути рівень, неможна визначати централізовано і лише за допомогою тестів. Для цього має існувати більш гнучка і конкурентна система, яка забезпечить абітурієнтам максимально можливий індивідуальний підхід. Звичайно, ЗНО також повинне існувати в цій системі, але буде справедливо, якщо абітурієнт матиме змогу складати іспити в альтернативних центрах оцінювання, у тому числі приватних, або тих, що будуть утворені самими ВНЗ, і не один раз на рік, а хоча б декілька разів протягом року,у зручний для нього час.

Важливо також зауважити, що шкільна освіта (якщо вона направлена на інтереси учня, а не держави) існує, щоб підготувати дитину до життя, а не до ЗНО. У школі учні повинні формувати свою особистість, вчитися комунікувати, визначатися з улюбленою професією, здобувати навички самостійного прийняття рішень. Замість того вони нервово і виснажливо готуються до ЗНО, попутно доплачуючи вчителям та іншим організаціям, які не без власного інтересу допомагаютьїм у цьому. Не важко помітити, що ринок послуг з підготовки до ЗНО останнім часом достатньо виріс. Це закономірно, тому що попит породжує пропозицію. Але треба мати на увазі, що цей попит формується організацією-монополістом.

Випускники шкіл - це не машини, а живі люди. Їхнє життя є цінністю, принаймні, в демократичному суспільстві. Не вони існують для системи ЗНО, а система ЗНО існує для них. Кожна дитина має право обрати ту освіту, яка їй потрібна і до якої вона дійсно готова. Так само вона має право на вибір системи оцінювання знань при вступі. Система ЗНО не повинна визначати майбутнє молодої людини настільки безапеляційно і авторитарно, як це відбувається зараз. Кожен вищий навчальний заклад в силу своєї природної автономії мусить брати безпосередню участь у підготовці та відборі своїх абітурієнтів, у оцінюванні та нарощуванні їхньої здатності добре вчитися. Зрештою, мета вступних іспитів - не «відсіяти» і викинути на вулицю «поганих дітей», а допомогти молодим людям стати хорошими студентами. Для цього навряд чи необхідно ставити життя і майбутнє тисяч абітурієнтів у залежність від однієї організації.

Треба розуміти, що централізація і монополізація функцій - це фактично узурпація влади. Рано чи пізно монопольна система неодмінно породжує зловживання. Комуністи бувають чесними, комунізм - ні. У мене немає сумнівів, що керівник УЦОЯО є чесною людиною, але створена ним монопольна і авторитарна система ЗНО завжди буде сприятливим середовищем для корупції. Всім нам є привід задуматися над цим.