На додаток до попереднього допису – про те, якою буде Україна за тридцять років.

Три основних звинувачення від критиків:

1. Двадцять років тому казали те ж саме.

2. Схоже на совітську пропаганду.

3. Усе це «Нью-Васюки».

Відповідаю.

1. Двадцять років тому й справді казали те ж саме. Одначе лиш говорити – замало, треба ще й робити.

2. Наявність візії майбутнього не є достатнім, але вона – необхідна умова втілення цього майбутнього в життя. Без візії майбутнього воно не настане, що ілюструє історія багатьох країн.

3. Маємо національну українську хворобу – будь-які бачення і проект нарікати «Нью-Васюками». Хвороба ця називається «комплекс меншовартості». Без мрії не виникли би не лише сучасні США, Німеччина, Японія, але й Туреччина, Емірати й Сингапур. Не забувайте: Васюки були селом, Україна ж – величезна країна.

Вважаю, що одна з головних проблем нашої країни – тотальна зневіра у сили людей, народу, країни (називайте як хочете, суть та сама).

Все одно ми не зможемо. В нас не вийде. Нічого в нас не вийде. Всі ваші казочки про майбутнє – то марні мрії. «Нью-Васюки». Нічого не буде. Все одно у нас завжди все не так, і так буде завжди. Не ті нами керують, і завжди буде так. В нас вже доля така. Пороблено. Гірка наша доля, горе нам, горе.

І коли я це називаю «комплекс меншовартості» – ображаються.