Учора подзвонили журналісти і спитали, що я думаю з приводу виділення Кабміном 100 млн. гривень на реставрацію Маріїнського палацу.

Є очевидні плюси. Факт виділення грошей може стати найважливішим аргументом у дискусії щодо історичного спадку, котрий завжди, ще до війни, упирався у глухий кут «грошей нема».

Тобто може врешті буде підтверджено, що гроші все-таки є. І завжди були. Просто не хотіли, не вважали побудову ідентичності країни пріоритетом. Або свідомо тримали пам'ятки в руїнах.

Але є і питання. Я не впевнений, що за 100 млн. можливо завершити реставрацію Маріїнського. Він уже роками стоїть довгобудом. Зате я точно знаю, що за 100 млн. можна було б вирішити усі проблеми із Гостинним двором.

Чому це було б краще?

По-перше, Маріїнський після (невідомо коли) завершеного відновлення буде слугувати – чим? Музеєм? Церемоніальним приміщенням, як Будинок із химерами? Просто монархічним силуетом поруч із соціалістичним профілем будівлі Верховної Ради?

Натомість Гостинний двір після вкладеної суми може мати навіть не одну, а на вибір декілька чітких концепцій використання. Перший варіант – це корпус Києво-Могилянської академії. Будівля може щоденно приносити користь державі, працювати в тому числі і на її обороноздатність – адже зараз Могилянка допомагає організовувати навчання для фронту (чого тільки вартий унікальний Центр підтримки авіарозвідки). Будівля буде жити і працювати так, як жив центр Подолу, центр Магдебурзького права в Києві.

Другий можливий варіант – це Музей історії Києва. Символічне, ідеологічне значення такого закладу неможливо переоцінити за нинішніх умов, як неможливо не визнати ганьбою те, що зараз музей змушений використовувати непридатну для себе споруду на Театральній.

Словом, прагматична і негайна користь від відновленого Гостинного набагато перевищує усі можливі зиски від відновленого палацу біля Верховної ради. Які, повторюся, ще невідомо коли ми отримаємо.

По-друге. Маріїнський палац – це, хоч і красивий, але символ окупації. Символ царської влади над Україною, над Києвом. Палац усе-таки. Це не применшує ні потреби його реставрації, ні його чеснот як пам'ятки, але ставить нижче в черзі порівняно з елементами європейської культури самоврядування, котрі необхідно відновлювати насамперед, за умов болюче обмежених ресурсів.

Відновлення центру київського самоврядування носить незрівнянно вищу функцію, ніж відновлення символів царської влади і мусить мати набагато сильніший пріоритет.

Словом, є над чим подумати.

(Особливо варто згадати, що Гостинний двір – до сих пір у руках найближчого кола Януковича – Льовочкіна та Кравця. Власне, зараз і весь Київ під цими персонажами, які і за попередньої влади. І відверте небажання забрати його у цих злочинців неофіційно мотивують тим, що «нема грошей», мовляв – добре, повернемо ми Гостинний двір, а що ми з ним робитимемо? Але це вже інша історія.)