Довго думав, чому перший же приклад насильства ветеранів, що повернулися з фронту, так шокував наше ліберальне суспільство, аж до істерики. Ви що, не знали, що так буде? Що зброя з фронту струмочками тіче на вільні землі й рано чи пізно стрілятиме, й справа техніки лише у політичних протистояннях, бізнесових конфліктах чи взагалі побутових сварках? В якому сферичному кубі у вакуумі ви провели всі 90-ті з їх локальними війнами, розстрілами з автоматів цілого вірменського парламенту й замахами добробатів на грузинських президентів?

Потім зрозумів. У підручниках «Чому в Грузії вийшло», від яких вереском заходилися ліберали, про це, мабуть, не було. Ці проблеми, як і війну у Сухумі, і транспортну блокаду країни, вирішував ще авторитарний Шеварнадзе (із допомогою нашого авторитарного Кучми, вік не забуду, вперше пишався своєю країною) і геть не ліберальними методами. Але без нього нічого подальшого просто не було б. Тож, як кажуть виховательки, усі закрили ротики. Терпимо, рухаємося далі.