Чи розуміють політики і державні посадовці, що істерія суспільства, яка неминуча під час надзвичайних подій, – це величезна загроза не тільки для їх особистого майбутнього, але й для майбутнього існування країни? Мені здається, що ні. Інакше б не намагалися кожен у свій спосіб зіграти на емоціях суспільства і ще більше підняти градус збурення і суспільного неврозу.

Всі події під Верховною Радою в понеділок виконувалися в цьому істеричному ключі. Істеричне блокування зали парламенту, істерична біганина свободівців із палицями під парламентом. Вже після вибуху гранати, не менш істерична за своєю емоційністю заява Авакова зі звинуваченнями проти Тягнибока. Далі весь вечір завивання в телеефірах. А відтак походи всіх – від Тимошенко до Порошенка – до сходів Ради з квітами і сльозами. І, як апогей, рішення президента дати загиблим нацгвардійцям ордени «За мужність». При всій скорботі і повазі до загиблих, хіба це адекватне рішення? Скоріше це надмірна нервова реакція.

І знаєте, мене ще більш лякає, коли думаю, що наші політики всі ці потоки емоційної надмірності виливають на громадян не тільки з суто прагматичних міркувань. А радше тому, що й самі знаходяться в стані неврозу. Замість намагатися опанувати ситуацією і заспокоїти суспільство, вони воліють битися разом з ним в істериці. І це дійсно страшно.

І вибачте, якщо когось образила.