Згідно із визначенням, опціон є «правом придбати або продати цінні папери (товари, кошти) на визначених умовах у майбутньому, із фіксацією ціни на час укладення такого опціону або на час такого придбання за рішенням сторін контракту».

Опціони досі були корпоративною практикою. Фактично вчора, 17 вересня, в парламенті був проголосований один із перших (оскільки я не фахівець із фінансової історії і не знаю про можливі інші) суверенних опціонів. Такий прецедент наочно показав, що Україна все більше і більше виступає по відношенню до наднаціональних кредиторів як корпорація.

А дійсно... Якщо є суверенний борг, то чому не може бути суверенного опціону чи, точніше, суверенного девелоперського опціону?

Суть девелоперського опціону України полягає в таком: якщо в Україні буде економічний розвиток, то країни-кредитори отримають від цього більший зиск, ніж би вони отримали від боргових зобов'язань України без розвитку.

Ще до голосування в парламенті прем'єр-міністр Арсеній Яценюк заявив: «За яких параметрів кредитори зможуть отримати частину прибутку національної економіки, а не збитку? Якщо ВВП складе 125 мільярдів доларів США, сьогодні ВВП лише 85 мільярдів доларів. Друга умова – в тому разі, якщо українська економіка ростиме більше 3%. Якщо економіка буде рости від 3 до 4%, то тільки з цього відсотку росту кредитори зможуть отримати 15%».

Тобто в пропозиції прем'єра є чисте означення опціону. Себто розвиток України формулюється в корпоративних термінах відстрочених економічних зобов'язань із неекономічними передумовами.

Критика такого підходу уряду здебільшого йде щодо того, що опціон заганяє Україну у ще більшу боргову залежність. Про це писав Юрій Гаврилечко, про це говорила Юлія Тимошенко, про це трохи раніше говорив Віктор Пинзеник.

Оскільки Верховна Рада проголосувала за цю пропозицію Уряду, то мова йде не про якусь аберацію виконавчої влади, а про мислительні установки політичної еліти як такої. Вищенаведена критика все одно знаходиться всередині економізму – тобто такого бачення світу, де економіка є визначальною.

Водночас я вважаю, що проблема не в тому, що після підтримки парламентом пропозиції уряду Україна повертатиме борги більші, ніж вона зобов'язана була повернути до опціону. Адже такий підхід робить Захід більш зацікавленим, перш за все економічно, у тому, щоб Україна перейшла до розвитку. Віддавати борги в процесі розвитку можна набагато легше і в більшому обсязі, ніж це можливо в ході рецесії.

На мій погляд проблема полягає у самому принципі застосування корпоративних механізмів до суверенної політики.

В 2012-2013 роках, коли був нищівний тиск на Україну щодо вступу до Митного союзу, найпереконливіші з точки зору Росії аргументи висувалися саме через корпоративний розрахунок – разом Україна і Росія становлять взаємозалежну пару, яка більш ефективно діятиме на зовнішньому ринку саме разом.

Пам'ятаю, що моя критика цієї аргументації полягала в тому, що держава – це не корпорація. Для держави економічні критерії успішності є важливими, але в довгостроковому плані не вирішальними. В довгостроковому плані вирішальними є демографічне зростання, культурний суверенітет, здатність до радикальних інновацій, наявність суверенної перспективи (здатність будувати незалежне майбутнє).

У цьому сенсі Митний Союз надовго прив'язував Україну не тільки до економічного простору Росії, але, перш за все, позбавляв її можливості проводити власну культурну, соціальну і футурологічну політику.

У даному разі ми говоримо про дві головні економічні умови опціону розвитку для України – абсолютний обсяг ВВП (125 млрд) й інтенсивність економічного зростання (більше 3%). В якомусь сенсі такі економічні умови виглядають редукцією політичного, соціального і культурного розвитку України.

Водночас в угоді нічого не сказано, за рахунок чого буде здійснено цей розвиток?

За оцінками українських економічних експертів 60% зростання в Україні може бути забезпечено детінізацією економіки та її деолігархізацією. Ще 40% зростання може бути забезпечено за рахунок не стільки іноземних інвестицій в українські підприємства, скільки за рахунок приходу в Україну західних компаній.

Якщо з 2016 року в Україну на повністю легальних підставах будуть приходити західні корпорації, то може так статися, що й абсолютний обсяг ВВП, й інтенсивність економічного зростання будуть забезпечувати саме ці іноземні корпорації.

Особливо враховуючи, що проголосований Верховною Радою девелоперський опціон саме і спонукатиме західні корпорації реєструвати свою діяльність та сплачувати податки в Україні.

Звичайно, це лише один з можливих сценаріїв розвитку подій. Але він видається дуже імовірним.

Тобто велика імовірність того, що абсолютний обсяг ВВП й інтенсивність зростання будуть забезпечувати саме іноземні компанії, а не вітчизняні.

Не зростання ВВП суттєве, а структура зростання ВВП суттєва.

Куди взагалі нас може завести корпоративна логіка депелоперських опціонів?

Може, продамо демографічний девелоперскьий опціон України китайцям? Вони точно нам зроблять демографічне зростання.

Може, продамо культурний девелоперський опціон України німцям чи французам? Буде тоді в Україні розвиток культури, про який мріють наші націоналісти.

Може, продамо соціальний девелоперський опціон України шведам, фінам чи американцям? Це точно призведе до соціального розвитку в країні.

Корпоративна логіка й економістичний підхід завжди дуже обмежені. Вони можуть використовуватися як тимчасові і надзвичайні. Ці підходи не годяться для планування майбутнього.

Над Україною – не боргове прокляття. Над Україною прокляття короткострокових мотивацій бізнес-еліти, яке постійно викривляє і політику.