Хто б там що не казав, а нам таки справді слід бути вдячними Олександрові Бастрикіну. Адже саме завдяки голові Слідчого комітету РФ українцям перепала не лише добряча емоційна розрядка, особливо цінна за умов домінування негативу в інформаційному просторі, а й нові, цілком неочікувані інтерпретації постаті Арсенія Яценюка й багатьох цікавинок, так чи інакше із нею пов'язаних. Наприклад, оте євромайданівських іще часів «Якщо куля в лоб, то куля в лоб»...

...Тепер із іронічного, часом саркастичного, а здебільшого навіть і насмішкуватого перетворюється на щось кардинально протилежне, набуваючи геть інших семантичних відтінків і змістів. Лиховісних і гордовитих водночас. Лиш спробуйте уявити собі щось на кшталт:

Зима далекого 1995 року, звіддаля чути луну різноголосся повсюдного бою за нескорену столицю Ічкерії. Мордовня, загублена в хитросплетінні її будівель-фортець. До сирих стін боязко тулиться юрба деморалізованих російських вояк – опісля грандіозного провалу новорічного штурму Грозного полонених загарбників стало далебі більше. Над ними височить самотня худорлява постать, од слабкого, хворобливо жовтавого світла єдиної лампочки вгорі раз по раз зблискують скельця окулярів молодика, якому та постать належить. Часом відблиск цяткою падає долі на потьмяніле, настрашене обличчя кого зі бранців. Тоді за окулярами хижо блищать молодикові очі, й усій юрбі стає ще моторошніше.

Авжеж, адже ген, зовсім поруч стоїть він – той, про кого вони стільки всього чули, той, чиє зовнішнє – постава, дивні ніяковість і сором'язливість, оті чудернацькі окуляри, навіть аж ніяк не войовнича чи то усмішка, чи то посмішка – не збагнеш! – так дисонує зі внутрішнім. Він нетутешній, якийсь студент, буцімто розповідає, що приїхав сюди «на канікули»... Кажуть, за плідні «канікули» на цього унсовця чекає «Честь нації» – найвища чеченська нагорода, ще й із рук самого Дудаєва. Отакі бач у націоналіста з України канікули...

Жоден із морально знесилених власними страхами полонених окупантів не в змозі стриматися. Хтось відводить погляд убік і втуплюється в чорноту долівки, хтось намагається затулити очі рукавом – аби лиш сховатись од світла, що враз стало разюче яскравим. А чи від пильного, нестерпно довгого погляду того, про криваву славу якого йде такий поголос? Він, осяйно врочистий, у святковому піднесенні – сьогодні ж Різдво! – усміхається. І посміхається водночас: «Чого ви? Якщо куля в лоб, то куля в лоб»...

Дякувати Бастрикінові, інтерпретуючи його казкову оповідь про чеченську звитягу Яценюка, загал має нагоду скористатися терапією гумору в його найрізноманітніших проявах. І не тільки лиш сміятися з бастрикінських одкровень чи їх іронічних переосмислень іншими, а й удаватися до власної творчості. Учора, 9 вересня, до вашої уваги ми публікували «Орлиного Арсенія» від американського фурника українського походження Вадима Дубовського, сьогодні ж на додачу до музичного пропонуємо мистецтво образотворче – чергову карикатуру художника Микола Гавриловського.

Сміх – чи не найкращі й універсальні ліки. Та, схоже, навіть ними не зцілити Бастрикіна й таких, як він. Можливо, тому що в їхній особі маємо справу із невиліковним випадком, а може – через те, що сміх їм недоступний. А втім невиліковність і відсутність почуття гумору тут є всі підстави вбачати тотожними одне одному, чи не так?