Мала цікаву розмову з польським соціологом, який вивчає радикалізм в суспільстві, і знає дуже мало про Україну, бо це не його предмет вивчення. (Тобто поляк, який незаангажований Україною, котрих менше, але яких ми зустрічаємо рідше.)

Питала про сприйняття біженців у Польщі порівняно з Угорщиною. Тільки я ставила це питання, він переводив розмову і порівнював ставлення поляків до сирійців і українців. Те, що українських мігрантів сприймають краще, аніж сиріійських біженців, для нього є показником зрозумілої, але несправедливості.

Також із позитивом розповідав, як на одній з дискусій польських студентів про Україну зі студентами зі старої Європи поляки намагалися пояснити, що Україна не така й вже небезпечна, як видається решті європейців, що не треба так її боятися, як і диких українців, які собі там чогось воюють, а потім тікають у Європу.

Пишу, бо в такій розстановці очевидно, що ми суттєво (і дарма) розрізняємо нас/українців і арабів, тоді як навіть для поляків ці просто різні категорії одного феномену.

Додаю і про наші світоглядні проблеми. Колись східноєвропейці, а нині насамперед українці, росіяни таки вбачають шанс використати свою вигоду в тому, що вони білі християни. Ніби тільки те, що ми не китайці чи араби дає якусь перевагу, шанс/право перестрибнути зі світу третього у перший світ, не завдяки здобутками, а лише завдяки зовнішній схожості. (Релігія має менше значення, бо є філіпінські християни, латиноамериканці та інші.)

По-друге, вся ця історія з біженцями у Східній Європі показує, що ця частина світу виявилася найменш готовою до інакшості, бо на диво чи є не єдина у світі, яка не має щоденних контактів з людьми інших етнічних груп. Латинська Америка, Африка, Азія, Полінезія, Америка, Західна Європа – вся решта світу вже давно живе в мультикультурному світі. (Уточню, там своїх поділів на чужих і своїх між племенамм і народами ще більше, але для них це не нова історія.) І це теж цікава тема для розмов, які, я сподіваюся, ще докотяться до України.

Моя ж думка лише в тому, що будучи самими жертвами стереотипізації інших, ми обурюємося, коли йдеться про нас, однак лишаємося настільки нечуттєвими і нерозбірливлими у визначеннях, які стосуються усього поза нашим фокусом.