Про прекрасне. Віра Савченко, виявляється, архітектор. І поки ми учора снували Нью Йорком з однієї зустрічі на іншу (телефон показав, що довжина наших поспішань пішки склала 14,42 км), вона захоплено бубніла про різні будівлі, які виростали перед нами.

Наш вечірній маршрут проліг через 43 вулицю, і щоб довго не обходити Grand Central, ми зрізали через нього. Ці дві хвилини через нутрощі найбільшого вокзалу у світі стали окремою експрес-медитацією.

Стеля, з зображенням зіркового неба у дзеркальному відображенні (є версія, що майстер звірявся з перевернутим догори головою малюнком). Інформаційне табло, яке завжди бреше на 1 хв, щоб пасажири не запізнювалися. Чорна цятка біля сузір'я Рака, залишена реставраторами, як нагадування, що никотин від мільйонів цигарок за десятки років може зробити зі стінами (довгий час думали, що це кіптява від локомотивів).

Всі ці легенди пронеслися через нас як швидкісні потяги, але застрягли в настрої таким дуже Нью-Йоркським приємним спогадом.