Усі ми, безумовно, радіємо з приводу запровадження нового елементу правоохоронних органів - поліції, яка поступово має замінити скомпроментовану міліцію. Запровадження поліції подається, зокрема, як успіх грузинки Еки Згуладзе. І це цілком заслужено та виправдано.

Здається, це перша однозначно позитивна реформа нової влади, яку можна відчути і навіть показати. Звичайно, що хотілося б більше. Але ж будемо відверті: легко оцінювати чиюсь роботу, але важко її виконувати.

Факт цієї реформи затьмарив навіть один з її негативів - неповагу до чинного законодавства України - коли поліція діяла у столиці України кілька днів на початку її існування поза законом.

Зараз у нашій державі насправді співіснують дві паралельні правоохоронні структури (міліція і поліція), які мають однакову кінцеву мету - правопорядок.

У цьому зв'язку виникає елементарне питання до влади: а чому не згадуються (а може й не вивчаються помилки) подібні напрацювання українських державників, зокрема періоду кінця 80-х - початку 90-х років минулого століття - останнього відродження незалежності? Адже подібний до нинішнього проект (під назвою «Муніципальна дружина») в 1991 році був запроваджений у Львові як пілотний проект майбутнього нового українського правоохоронного органу, який мав би замінити радянську міліцію. Варто нагадати, що цей проект активно підтримав тодішній мер Львова, покійний Богдан Котик. Підтримував пізніше і Голова Львівської ОДА. і Але цієї підтримки, як виявилося, було замало...

Багато причетних до нього могли би і тепер ефективно поділитися досвідом, зокрема, аби не наробити вже пройдених помилок, запроваджуючи українську поліцію.

До речі, навіть форма одягу «муніципалів» була подібна на сьогоднішній одяг поліції. Пізніше, вже в перші місяці незалежності України, один з ініціаторів проекту В.Чорновіл, вже будучи нардепом, багато разів намагався довести керівництву української держави, уряду і галузі, що львівський досвід із запровадження «Муніципальної дружини» варто розвивати, вивчати і поступово запроваджувати у всій державі аби позбутися корумпованої міліції. Тобто, робити те, що ми спостерігаємо сьогодні. Але офіційний Київ тоді був ще не готовий.

В результаті, проект, на жаль, фактично провалився.

На цю тему, серед іншого, пригадується нічна дискусія на початку 1990 року з В.Чорноволом (тоді він ще не був ні депутатом, ні Головою ОДА, ані Головою Народного Руху України). Зокрема, - щодо запровадження нових правоохоронних органів в цілому у майбутній незалежній Україні (на той час ще існував СРСР), замість існуючих тоді радянських, корумпованих міліції, КДБ, прокуратури і судочинства.

Очевидно, що така заміна могла бути ефективною лише за умови одночасного оновлення всіх: і міліції, і КДБ, і прокуратури, і судочинства.

Проект з українською поліцією в жодному разі не применшує заслуг і талантів іноземців в Україні, зокрема представників дружньої Грузії. Водночас свідчить про далекоглядність і здібності українських патріотів. Хоча відразу варто нагадати, що далеко не всі, хто декларує або декларував себе патріотом, так само, як іноземці, здатні будувати державу. У цьому зв'язку варто пригадати і було б добре врахувати це й інші напрацювання українських патріотів-державників і дотримуватися, зокрема, рекомендацій великого Тараса Шевченка - «... чужому навчайтеся і свого не цурайтеся».

Беручи до уваги викладене, сьогоднішні реалії, минулий львівський досвід і те, що не повідомлялося про вивчення і врахування проблем і помилок його впровадження в масштабах держави, існує побоювання, щоби доля нинішньої поліції не склалася подібно, як з львівською «Муніципальною дружиною».