Острів називається Трухановим по імені половецького хана Тугорхана, донька якого була дружиною київського князя Святополка і жила в даній місцевості. А ще раніше, на Трухановому острові знаходилось поселення Ольжиши, яке належало княгині Ользі. В 1534 році київський воєвода Андрій Нимирмч дарував його Пустинно-Нікольському монастирю. Через сто з невеликим років острів знову повернули місту і його територія аж до середини ХІХ століття і використовувався для заготівлі сіна.

Потім острів здали в аренду Адаму Гінтафту, який організував щось на кшалт заміського генделика, яки користувався не аби якою популярністю.

У 80-х роках ХІХ століття Труханів острів став забудовувати багатий купець Марголін, який мав судна для перевезення вантажів. Для перевезення пасажирів на острів Марголін придбав у Німетчині два катера і один пасажирський теплохід.

Незабаром на острові було споруджено паровий млин, судноремонтні майстерні. Виникло містечко з базарною площею Запоріжською, було прокладено вулиці з географічними назвами: Дніпровська, Конотопська, Полтавська. В 1909 році за кошти Марголіна було побудовану школу-училище, а в 1910 році кам`яну церкву Святої Єлизавети - на честь Єлизавети Трєпової, дружини київського генерал-губернатора Трепова, яка допомагала в будівництві.

На Трухановому острові розташовувався парк «Ермітаж», який користувався популярністю завдяки існуючому там Кафешантанському театру і ресторану «Босфор». Також на острові розташовувались літнє приміщення яхт-клубу, майстерені місцевих пароплавних товариств та дач. В 1898 році на честь відкриття яхт-клубу острів відвідав Микола ІІ.

В 1918 році німці організували на Трухановому острові перший пляж. Пляж був оснащений кабінками для переодягання. Купальщиків перевозили на острів човнами. Для них спеціально зробили пристань.

Під час окупації Києва в 1943 році усі будівлі на острові були спалені фашистами.

В 1957 році було збудовано Парковий міст між Набережним шосе і Трухановим островом.

До перекриття Дніпра греблею Київської ГЕС Труханів острів щовесни затоплювало. Власне тому і називали Труханів острів «Київською Венецією». Саме Трухановому острову присвячений вірш Ліни Костенко: «Я народилась в київській Венеції...»

Я виросла у Київській Венеції.
Цвіли у нас під вікнами акації.
А повінь прибувала по інерції
і заливала всі комунікації.
Гойдалися причали і привози.
Світилися кіоски, мов кістики.
А повінь заливала верболози
по саме небо і по самі котики.
О, як було нам весело, як весело!
Жили ми на горищах і терасах.
Усе махало крилами і веслами,
і кози скубли сіно на баркасах.
І на човнах, залитими кварталами,
коли ми поверталися зі школи,
дзвеніли сміхом, сонцем і гітарами
балкончиків причалені гондоли.
І слухав місяць золотистим вухом
страшні легенди про князів і ханів.
І пропливав старий рибалка Трухан.
Труханів острів... острів Тугорханів...
А потім бомби влучили у спокій.
Чорніли крокв обвуглені трапеції.
А потім повінь позмивала попіл
моєї дерев'яної Венеції.