Український військовий парад на Софійській площі. Київ. Квітень 1917 р. Фото від joanerges.livejournal.com

Журналіст Дмитро Вовнянко розмірковує про причини поразки українців у Перших Визвольних змаганнях в 1917-1921. Тодішні керівники покладали провину на народ, який нібито був не готовий. А можливо керівництво діяло не відповідними для того буремного часу методами?

Читаючи мемуари українських офіцерів, політиків і громадських діячів часів Перших Визвольних змагань, я завжди задавався питанням, а як пояснювали вони собі причини тої катастрофи? Як вони обґрунтовували те, що країна яка ще у жовтні 1918 р. мала фінансову систему, власну валюту, гроші від врожаю 18-го року проданого Німеччині і Австрії, Академію наук і майже 60-тисячний кадр майбутньої 300-тисячної армії (призов був призначений на 15 листопада, як раз коли почалося повстання проти гетьмана Скоропадського), от як вони пояснювали собі той факт, що вже за два роки ця держава була вся окупована більшовиками, а рештки Дієвої армії УНР жевріли в польських таборах для військовополонених?

Відповіді були різні. Олександр Олесь (який восени 18-го ледь не зрадою дорікав Дмитру Донцову за його службу гетьманові) плакався що Україну зрадила Європа. Йосип Назарук, а з ним і чимало командирів ДА УНР (Омелянович-Павленко, Авраменко) причиною називали антигетьманське повстання, яке прямо під час війни зруйнувало адміністративний лад і мобілізаційну систему в державі.

Емоційний Євген Маланюк проклинав той день коли повстання почалося. Дещо більш флегматичний Дмитро Донцов причину бачив в тому, що на заміну гетьманові прийшли соціалісти – популісти та нездари.

А які ж причини називали самі соціалісти – Винниченко, Петлюра та їхнє оточення? О! Вони знайшли дуже багато причин. По-перше, народ був недостатньо національно-свідомий. По-друге, народ не хотів воювати. По-третє, народ був неготовий до творення власної держави. По-четверте...

І так – за списком: народ, народ, народ, народ, народ....

Жоден з соціалістів не визнав простої речі, що самі їхні ідеї та засоби їхнього втілення були фатальні для молодої держави, якій ще треба було вижити серед зграї товаришів з більшовиків, країн Антанти і щойно переможеної Німеччини. Жоден не визнав помилковості власних переконань. Провину було покладено на народ і тільки на народ.

Тож коли зараз мені говорять, мовляв та покинь ти тих всепропальщиків, "революціонерів, що жадають кращої влади" та борців з корупцією у всіх її проявах, хай мовляв розіб'ють собі лоби та порозумнішають, я щоразу ловлю себе на думці - ні, не порозумнішають. Не зроблять жодних висновків. У вузлик зав'яжуться і будуть доказувати свою правоту. Навіть на руїнах власної держави. Навіть у вигнанні. Ніколи.

Тому писав, пишу і писати буду, все що думаю з цього приводу. Минулого разу за експеримент над країною у виконанні тих хто "хотів аби без експлуататорів", "хотів аби все чесно", "хотів аби владою були лише істинно-свідомі" нація заплатила окупацією і Голодомором.

А гадаю це надто важка ціна аби платити її двічі за одне лише марення інфантильних мрійників.