За останніх пару тижнів кілька яскравих вражень від спілкування з "західними" і нашими дипломатами.

Високопоставлений іноземний дипломат, який за його словами є щирим другом нашої держави і безкомпромісно підтримує територіальну цілісність та суверенітет України гаряче шепоче, що нам обов"язково потрібно говорити з ДНР і ЛНР, потрібно говорити, чути і розуміти людей, які там живуть.

В його державі подібні утворення саме почали бомбити.

Інший високопоставлений західний дипломат почувши мою фразу про неможливість проведення виборів на Донбасі в тих умовах, які там нині є, і на тих умовах, що описані в Мінських домовленостях, вибухає монологом і кричить на мене: ми ще не почали переговори про умови виборів! Можливо усі Ваші прогнози збудуться, але ми маємо провести переговори! Ви маєте дати можливість провести ці переговори! Ви думаєте, що мені це так потрібно?! Я би можливо краще дома з собакою і онуками сидів!

Відповідаю - не розумію, чому Ви сприймаєте це так особисто, адже мова йде про політику? Сам думаю: краще би ти сидів з собакою і онуками вдома.

Інший дуже високопоставлений дипломат натхненно, навіть трохи театрально з запалом переконує:

Вам Мінські домовленості видаються несправедливими і образливими! Я Вас розумію! На Вашому місці я напевне відчував би те саме.

Але Вам треба прийняти їх. Нічого кращого немає. Так завжди було і є. Усі інші в аналогічних ситуаціях переживали такі самі приниження. Вам доведеться з цим змиритися!

Подумки - дякую тобі і за посередництво, і за хорошу пораду, але тобі завтра додому, а ми тут собі подумаємо.

Високопоставлений український дипломат, який є свідком усього цього і багато чого іншого за вечір не каже жодної повноцінної фрази. Напівфрази, посмішки, тости.