Форма перемагає зміст. Функція бере гору над особистістю. Бюрократична машина Української держави ввійшла у звичний робочий режим і напередодні другої річниці Майдану продемонструвала те, задля чого вона від початку була створена й до чого найбільше пристосована: захищати власні інтереси від народу. Головне - система, ну а конкретні постаті виконавців - річ вторинна.

Іронія моменту полягає в тому, що су­спільство збурили сварка магнатів між собою, розборки у верхніх шарах атмосфери, які жодним чином не стосуються звичайного українця з вулиці, а не системні репресії проти волонтерів та активістів, які тривають уже кілька місяців поспіль. Затримання Геннадія Корбана здійняло значно більшу хвилю незадоволення, ніж арешт, скажімо, Андрія Медведька та Дениса Поліщука, щодо яких теж забули надати громадськості переконливі докази участі у вбивстві публіциста Бузини (про ганебні обшуки в людей, які фактично замінили собою прогнилу систему забезпечення армії на першому етапі війни, я взагалі мовчу). Це може свідчити про легковажність «вулиці»: мовляв, Корбан - постать більш медіатизована, ніж якісь там маловідомі фронтовики. А може, навпаки, про зрілість: бізнесмен, не бізнесмен - не має значення, головне, що було надто наочно порушено принцип справедливості, та ще й із кричущими юридичними проколами.

Ми ж не діти. Президент із рекордною для нього оперативністю (аж наступного дня!) переконував нас, що Корбан - тільки перший крок і зараз почнуться жнива решти високопоставлених злочинців. А я кажу: оговталися! Хто саботував притягнення Януковича до міжнародної відповідальності, хто сачкував покарання винних у розстрілі Небесної сотні, хто зірвав розслідування трагедії 2 травня в Одесі? Хто дозволив утекти з країни найодіознішим стовпам і лакеям попереднього режиму? І тепер нас хочуть переконати, що найбільший корупціонер у країні - нещасний карикатурний депутат від карикатурної партії на літеру «М»? А найбільший бандит - на літеру «К»?

Так історично склалося, що про подвиги пана Корбана на ниві привласнення чужого майна мені розповідали безпосередньо герої, точніше жертви його витівок, ще років вісім тому. Серед сумнівних (або, як кажуть у тих колах, «стрьомних») зв'язків тоді називали чеченський, «лужниківський» і ще бозна-які сліди. Чомусь, коли в березні минулого року запахло смаженим, це не завадило призначити його керівником апарату Дніпропетровської облдержадміністрації, хоча навряд чи ті, хто його призначав, були поінформовані гірше за мене.

Найцікавіше, що період губернаторства Ігоря Коломойського, «бізнес-патрона», або «старшого партнера», Корбана на Дніпропетровщині згадується як торжество не лише ефективності, а й... справедливості, коли двері адміністрації були відчинені для всіх охочих і найактивніша частина громади була безпосередньо задіяна в рішеннях місцевої влади. А рішення, нагадаю, були непрості: сформувати й оснастити добровольчі батальйони, на хвилиночку, не допустити кремлівського сценарію на кордоні Донбасу. Тоді, нагадаю знову, ні­хто з команди з грошима особливо не рахувався, і тепер закидати Геннадію Олеговичу, за всіх його гріхів, розкрадання фонду підтримки фронту, який він же і створив власним коштом, - це чистісінький сюр. Вигадали б щось інше.

Тобто йдеться передусім про зазіхання на справедливість як таку, і ніякі обіцянки притягнути в подальшому до кримінальної відповідальності одіозних проросійських політиків типу Вілкула чи Королевської цього враження не можуть затулити. То що ж сталося? Корбан занепокоїв владу своєю політичною активністю? Та облиште, у нас усе, як і 10 років тому, за бажання можна вирішити (і вирішується!) на рівні територіальних комісій та ЦВК. Корбан перейшов межу у своїх звинуваченнях адміністрації й розлютив першу особу? Не вірю, за всіх питань до президента не царське це діло ось таким чином мститися за обрáзи, і Порошенко, принаймні донедавна, у цьому сенсі себе контролював.

Швидше за все, йдеться все-таки про ексцеси системи. А система заточена на те, щоб переслідувати чужих. Хто для неї на сьогодні чужий, вирішується ситуативно й майже на рівні інстинкту того чи іншого виконавця, причому згори донизу. Внизу вчорашні беркутівці, які відзначилися садизмом на Майдані, трусять і принижують волонтерів на прифронтових блокпостах. Нагорі генпрокурор ніби виконує соціальне замовлення на переслідування олігархів, насправді виходячи не з логіки, а з одного-єдиного міркування: як це сприйме начальство, що йому сподобається? Машина працює саме так, і будь-яка людина всередині, яка не змінить принципів її кінематики, ризикує стати
в кінцевому рахунку її жертвою.