Могеріні

Мені часто люди випадкові дорікають, що я "маніпулюю". Тому відразу зазначу, що моє сприйняття візиту Могеріні - це лише моє сприйняття, яке базується на усій доступній інформації та сформованому за довгі роки дипслужби специфічному способі сприйняття і аналізу інформації.

Отже, що видно і чутно. Перш за все, хоча практика зустрічей високопосадовців демократичних країн з громадськістю і НУО є поширеною і звичайною, в нашому випадку цілком можна зробити висновок, що позицію на переговорах з українською владою, як щодо безвізового режиму, боротьби з корупцією, позиції ЄС щодо Криму Європейська комісія формує під впливом або з врахуванням позиції неурядового сектору України.

Тобто, позиція неурядового сектору України сприймається як така, що не збігається з позицією української влади, а водночас такою, яку не можна ігнорувати під час переговорів з офіційними представниками України.

Якщо в плані безвізового режиму чи боротьби з корупцією тут і дивуватися нічого, то окрема зустріч Могеріні з лідерами кримських татар, свідчить, що і в питанні анексії Криму і такій важливій його складовій, як ситуація з кримськотатраським нардом, Брюссель не зовсім схильний довіряти офіційному Києву, а дублює месиджі і веде окрему лінію як дипломатії. так і інформаційної роботи з лідерами кримських татар. Ми теж не довіряємо своїй владі (ні президенту, ні прем"єр-міністру, ні більшості членів уряду, ні парламенту) у наявності у них політичної волі, бажання і уміння боротися за Крим. Але для забезпечення чистоти підходу варто порекомендувати європейцям не обмежуватися у цьому питанні винятково контактами з лідерами кримських татар. В Україні існує вже достатньо широка мережа громадських організацій, що дотичні до цієї проблематики. Це в жодному разі не применшуючи важливість кримськотатарського питання та необхідності постійних контактів з лідерами цього народу. Зрештою, кримські татари не мають інших завдань і цілей, як і інші згадані організації.

Месиджі отримані від Могеріні в публічній площині, як після зустрічей з лідерами кримських татар, так і президента є занадто розпливчатими. Це прекрасно, що санкції проти Росії залишаться в силі до повного виконання Мінських домовленотсей, але проблема ж полягає в іншому - а що станеться з цими санкціями після викоання Мінських домовленостей або якщо вони будуть визнані нереалізованими (хоча, природно, як і у випадку з іншими конфліктами, ЄС поспішати нікуди, і виконання цих домовленостей може розтягнутися на десятиліття)? Не секрет, що санкції введені щодо Росії через анексію Криму у порівнянні із санкціями проти Росії через війну на Донбасі, мають не більше, ніж символічне значення. З такими санкціями (через анексію Криму) Росія може жити "пріпєваючі" як завгодно довго. Якщо санкції "через Донбас" будуть скасовані, то які ж ефективні інструменти тиску на Росію для повернення Криму залишаться у міжнародного співтовариства? Відповідей на ці питання не дає ні візит Могеріні, ні нещодавня зустріч МЗС у "нормандському форматі". Напевно цих відповідей наразі ніхто і не має, але це зовсім не означає, що немає відповідних питань.

Що стосується безвізового режиму або боротьби з корупцією. Складається враження, що стилістика спілкування з ЄС і США епохи раннього Порошенка повністю відповідає тому, що було в епоху пізнього Кучми чи середнього Януковича. Україну застерігають, переконують, попереджають, а Україна робить вигляд, що вони самі дурні. Поки Україну водять за ручку. Але ця спітніла від політичної та іншої корупції ручка дуже швидко може викликати огиду в міжнародної спільноти. І тоді по ній добряче стукнуть. А поки дають черговий шанс і, не маючи жодної діяєвої альтернативи на політичному небосхилі України, дипломатично довіряють боротися з корупцією Порошенку, навіть десь ще граючись у фразеологію про підтримку його політики чи окремих ініціатив у цьому плані.

Ця гра скоро закінчиться. І відсутність безвізового режиму для громадян України буде найменшою з проблем.