Соціолога образити може кожен. А ви поставте себе на його місце! Із цими бюджетами, помічниками, замовниками й, головне, респондентами! Я не іронізую. Років 10-15 тому в російському журналі «Эксперт», тоді ще цілком притомному, з'явився матеріал про соціологічне опитування десь у Богом забутому закутку в Бєлгородській області. Дослідження проводили так само ще притомні фахівці Вищої школи економіки, які були цілком спантеличені результатами.

Річ не лише в тому, що в опитуваних практично не було зафіксовано побутових потреб: половина не бачила необхідності в туалеті в домі, третина - в душі, 35% - в особистому автомобілі, при цьому 60% не бачили нічого неприйнятного в крадіжках. Звісно, вони жалілися на злидні, але підприємцям, які намагалися впровадити тут сучасне сільськогосподарське виробництво, без докорів сумління влаштовували саботаж і диверсії: ламали або підпалювали комбайни, підкидали на поле брухт тощо.

Проте ще цікавішими виявилися висновки психологів, яких покликали на допомогу. З'ясувалося, що домогтися конкретних відповідей на найбільш загальні й водночас засадничі питання, які не стосуються щоденних інтересів, було практично неможливо: респонденти ніби вгадували, що від них хоче почути опитувач, і швидко змінювали думку, якщо відчували, що від них чекали чогось іншого. Інакше кажучи, жодної власної думки в них не було. Частково цим, із дозволу сказати, механізмом пояснюються феноменальні рейтинги нинішнього кремлівського диктатора. Не лише ним, але й ним також: якщо людина позбавлена суб'єктності, то в якомусь розумінні вона й не особистість, а лише аморфна частина колективної свідомості, точніше, підсвідомості.

Україна, певна річ, давно не Росія і що далі, то менше її нагадує, але певний сегмент аудиторії (всі ми знаємо, який саме) має схожу поведінку. Вимірювати його думки, настрої, вподобання практично немає сенсу. Як ця група поводиться, зокрема, на виборах, якщо в її представників не сховати вчасно паспорти, ми теж знаємо. За зовнішньої загрози так само.

Інша проблема соціології як дисципліни в Україні полягає все ще у відсутності структурованого соціуму. Ми скільки завгодно можемо себе тішити народженням такого феномену, як громадянське суспільство, проте всі розуміють, що на це почесне визначення тягне щонайбільше відсотків 10 населення. Решта, як і раніше, не має своїх колективних інтересів, чіткі межі між стратами визначити неможливо, та й страти досить умовні (якщо не враховувати класу упирів, які присмокталися до тіла держави, тут солідарна свідомість очевидна). Особисті почуття, переконання, цінності, вподобання, вірування - все це має пріоритетну важливість, коли йдеться про одну-єдину особу, але без розуміння того, як сáме окреме коліщатко вмонтоване в цілісний механізм, ми не маємо шансів збагнути, за якою логікою людина діятиме як колективна істота. Залишається відбуватися аргументом щодо свободи волі. Усі долучені до процесу пам'ятають оцінки провідних вітчизняних соціологів напередодні Євромайдану щодо відсутності протестних настроїв серед українців, принаймні в концентрації, необхідній для потужного вибуху. Як казали в докомп'ютерну епоху, «не встигло висохнути чорнило»... Нічого не поробиш, соціум такий - і Богу дякувати, що він несподівано саме таким виявився!

Ну й нарешті претензія щодо неадекватності со­ціо­логічних опитувань напередодні виборів... Перепрошую, але ці інвективи до представників шанованого цеху взагалі жодного стосунку не мають. Як виміряти адміністративний ресурс, як урахувати фактор купленої преси й, головне, як відрізнити сумлінних фахівців від проплачених шарлатанів - цього не навчають у жодному Гарварді.

Зрештою, хіба хтось заважає формувати громадську думку в межах нових механізмів, що були відпрацьовані впродовж останніх двох років? На ЗМІ як інститут (це вже було сказано) особливої надії немає, але ж якісь притомні видання залишилися як у центрі, так і в регіонах, і з'являються нові, й Facebook разом із клятим «ВКонтакте» виконує свої функції, і, головне, є формальні й неформальні мережеві структури, які функціонують на засадах майданної довіри. Отже, зарано назад у мушлю. Повернутися в атомарний стан, на кухню завжди встигнемо.

Вибудовуймо повноцінне суспільство, забезпечуймо економічну свободу, вирощуймо раціонального homo economicus, створюймо умови для його реалізації та самоусвідомлення, а потім уже досліджуймо, що вийшло. А тим часом навчімося відрізняти брехню від недосконалості вимірювань. Ну і взагалі від недосконалості світу.