Можна по-різному характеризувати диверсії, які відбулися вночі з 21-го на 22-ге листопада 2015 року на лініях електропередачі з материкової частини в Крим. Але все це буде не більше, ніж догадки. Остаточну відповідь може дати тільки слідство, якому довірятиме народ.

Насправді аварія (чи від вибуху, чи з якоїсь іншої причини) на лініях електропередачі показала готовність української енергосистеми до аварійного відключення потужного споживача, яким є Крим. Адже ніяких негативних наслідків ні для енергосистеми, ані для людей нема. Все це додатково свідчить про високий професіоналізм українських енергетиків і про технічну надійність нашої енергосистеми.

З іншого боку, як виявляється, у нас, за весь час окупації Криму (і навіть від початку блокади!), не розроблені конкретні письмові інструкції для персоналу генеруючих, розподільчих та інших причетних енергокомпаній про те, як чинити та що робити при нештатних ситуаціях тощо. Тобто формальної готовності нема. У цій ситуації залишається риторичним запитання про те, що ж би було, якби окупанти відверто самі здійснили диверсію на окупованій території, наразі непідконтрольній державі Україна? Розхитування? А може росіяни теперішніми диверсіями випробовують наші слабкі місця?

І таких може - безліч.

Ажіотаж у ЗМІ 22 листопада ц.р., на кшталт «..... це дуже небезпечно для АЕС...», «без електрики залишилися кілька населених пунктів у Херсонській та Миколаївській областях» тощо, вкотре свідчать про присутність в українській енергетиці «антиукраїнської п'ятої колони», чим мали б зайнятися українські право-охоронні органи.

Дивує те, що ініціатива з відключення електроенергії окупованому Криму належить громадськості, а не українській державі.

Очевидно, що з юридичної т.з., Україна вже давно (з моменту окупації) мала би припинити постачання електроенергії до Криму. Але з моральної точки зору вартувало би постачати мінімально необхідні для виживання обсяги електроенергії - для пологових будинків, реанімацій, ліфтів тощо. Про це слід би надавати вичерпну інформацію як населенню материкової частини і Криму в Україні, так і за кордоном. Саме у такий спосіб завойовувалися би розуміння і прихильність як у нас, так і в світі. Хай агресор перерозподіляє електрику і потім виправдовується перед кримчанами і перед світом. Його би ніхто не зрозумів. А так ми донедавна (до 21 листопада) покірно постачали весь обсяг, включаючи підприємства і військові частини агресора.

З іншого боку, нема інформації про те скільки конкретно електроенергії є мінімально необхідною для виживання кримчан, оскільки за всі останні понад 24 роки незалежності не було зроблено повної інвентаризації, зокрема в енергетиці, наших можливостей і наших потреб. Таку ініціативу вперше у 1992 році висунув тодішній народний депутат України І. Юхновський. Останнього разу - в 2009-му. Якби такі результати були тепер, то, мабуть, в Крим би постачалася ця мінімально необхідна частина обсягу. І диверсії, такі, як 21-го листопада ц.р., взагалі були б непоміченими а скоріше їх би не було взагалі.

Крім цього, Варто звернути увагу на те, як Україну сприймають за кордоном. Адже міжнародні агенції активно транслюють, а люди не розуміють повідомлень про те, що Україна постачає електроенергію в окупований Крим, потім з ініціативи громадськості це постачання раптом припиняється; по-телевізору часто показують абсолютно знеструмлений Крим і жодного разу - знеструмлені населені пункти Херсонської та Миколаївської областей, хоча багато говориться про це; українська держава не спроможна або не хоче опанувати ситуацію і, відповідно до своїх обов'язків, контролювати ситуацію з електропостачанням-непостачанням агресора тощо, водночас, з боку української держави нема ніяких спростувань чи пояснень; чомусь громадськість своїми ініціативами (волонтерський рух, блокування окупованого Криму і т.д.) випереджає державу тощо. То хто ж після цього поважатиме нас?