Знаєте, іноді нападає така неймовірна любов до людей. Не просто людей як виду – людей як вид я встиг розлюбити і полюбити знову в житті десь із тисячу і один раз. Це вже й не любов, а якийсь дивний вид спорту.

Ні, я маю на увазі любов до конкретних людей, які поруч, які живуть тут і роблять свою справу тут, яких ти знаєш, з якими приятелюєш, яких поважаєш. Є в цих людях щось таке, що можна назвати моральною вищістю: я точно знаю, що я так не зможу і не зміг би ніколи. На них можна рівнятись. Вони в моєму житті стовпи, реальні герої, не просто люди з переконаннями, а й із великим серцем і чистим сумлінням.

Одним із них є Андрій Войтюк – музикант, барабанщик, перкусіоніст, учасник багатьох українських груп. Хто цікавиться українською музикою, знає, що кращого барабанщика в ній знайти важко.

Отже, його торічна історія буквально порвала мене на клапті.

Я не знаю, як він поставиться до того, що я отак тут про це напишу. Але я не хочу його питати. Я знаю, що він скаже, коли я його запитаю: він скромно відповість, що не треба. Але ні, треба. Я навіть готовий до того, що він на мене образиться. Ну, нічого. Сподіваюся, якщо образиться, то ненадовго.

Отже, я коротко і з дуже багатьма скороченнями.

Влітку минулого року Андрієві запропонували контракт. І не просто контракт, а контракт із легендами рок-музики – британським гуртом "Smokie". Ви ж чули групу "Smokie", правда?

Він погодився і дуже зрадів. Думаю, ви розумієте, що це таке для українського музиканта – потрапити у вищу лігу західної музики? Ну, ви уявляєте, які шляхи і перспективи відкриваються? Уявляєте? Сьогодні ти – український музикант, а завтра... Ох...

От Андрій їм і каже: "Супер, дуже приємно, надсилайте контракт".

І вони надсилають контракт... Довгограйний контракт. Не на один тур – на перспективу. Мабуть, поки ці святі реліквії рок-музики остаточно не розваляться.

А в контракті написано приблизно таке: "Наступні концерти, які "Smokie" планує цього літа 2014 року, пройдуть у містах Сочі, Санкт-Петербург, Москва, Єкатеринбург і, наприклад, Єсентуки".

І знаєте, що їм відписав Андрій? Приблизно таке:

"Дорогі "Смокі", айм вері сорі, але я туди не поїду. Росія напала на мою країну, анексувала частину її території, мутить на Донбасі. Я відмовляюся від контракту. Мені дуже жаль, але шукайте собі іншого барабанщика."

Це саме той випадок, коли я можу сказати, що пишаюся жити з людиною в один час. І дуже, дуже, дуже бажаю, щоб Андрієві в житті поперло і по-справжньому пощастило. І щоб це була якась така група, яка більше не поставить його перед таким вибором.