Днями біг через Стрийський парк у Львові на зустріч з Орестом Друлем. Вирішив перепитати в літньої пари, як краще вийти на вулицю Вітовського. Це питання ввело дядечка у ступор. Він закотив очі і доволі довго думав. А потім каже – по-моєму, ето же бившая уліца Дзєржинского...

Чверть століття людина гуляє в парку у трьохстах метрах від вулиці, яка давно не носить ім'я більшовика-садиста. Але в його голові вона назавжди такою залишиться. Коли в 1990-му депутати міської ради перейменовували вулиці і площі – вони недемократично не питали в таких товаришів дозволу і поради на те, якою має бути топоніміка міста.

Це допис про "Кіровоград" раптом що. За 25 років "єлисаветградці", котрих, як нам розповідають, – "більшість" населення, не спромоглись декомунізувати місто від іншого більшовицького злочинця. Чому? Тому що їм цілком комфортно жилося під Кіровим.