Буквально на початку 2016-го року Україна черговий раз опиняється перед вибором. Безліч раніше малопомітних процесів якраз підійшли до свого випуклого оформлення.

Випукло оформилися проблеми в Європі, які блискуче описав Тарас Возняк. Водночас модель поведінки Росії, розписана Тарасом, будується на припущенні домінування елітаризму в Україні. Якщо ж в Україні перемагає солідаризм, розпад Росії пришвидшиться катастрофічно, і вона просто фізично не встигне ані втримати Крим чи Донбас, ані окупувати частини країн Балтії, ані втримати Калінінград, ані втримати Південь Росії, який самотужки змушений буде мати справу із кавказькими пасіонаріями, ані втримати Сибір та Далекий Схід. Тобто Тарас Возняк послуговується винятково моделями елітаризму при своїх прогнозах. Не заперечуючи аналітичної потужності цих моделей, просто наголосимо на тому, що моделі громадських дій в Європі та Україні можуть в принципі поламати всі сценарії, що їх описав Тарас.

Випукло оформилися проблеми Росії, які пророче описав Гліб Павловський у своїй книзі "2016 / Terminus. Неопропаганда, ескалація і межа насолод Системи РФ" (М.: Европа, 2016), фрагмент якої опублікований в журналі "Ї". Автор аналізує чисто структурні сценарії переформатування Росії у Фіналі і не зазіхає на онтологічні зміни ментальності росіян в процесі тривання самого Фіналу. Водночас ймовірність онтологічного перетворення (переродження-виродження) Росії як цивілізації дуже висока. А це означає ризик різних варіантів самогубства Росії (включно з ядерним).

Найголовніша проблема, яка постає перед людством планети Земля, це конфлікт двох моделей виживання – елітаризму та солідаризму. Й Україна стане тут лакмусовим папірцем. Справа в тому, що саме в Україні, де еліта традиційно слабка, а громада традиційно сильна, світова еліта намагається вирішувати проблеми саме шляхом елітаризму, втягуючи в це слабку українську еліту.

Українська еліта принципово нездатна бути "чорним лебедем" (Талеба). Причому українська громада не раз вже була таким "чорним лебедем", тобто здійснювала стратегічні і несподівані для російської, європейської та навіть української еліти історичні кроки.

Українська громада має унікальний історичний шанс поламати гру світової еліти. Суть несподіваної гри української громади – втягнути українську еліту у громадський солідаризм і започаткувати нові правила світу щодо України. Хоча насправді механізм тут набагато складніший (складні інтелектуальні концепти апелюють у спрощеному вигляді до громади, стають впливовими серед громади і тим втягують у себе українську еліту, яка починає розробляти та впроваджувати ці складні інтелектуальні концепти складно і зрештою реалізовує їх під контролем громади, що відтак має вплив на Росію і Європу).

Саме тому виростає значення не просто публічних інтелектуалів, а публічних інтелектуалів, які прямо і відкрито формують, виражають і обстоюють позицію громади, особливо в тих моментах, де вона розходиться з позицією влади, олігархів чи окремих політичних сил, які діють на їх боці. Отже громадські публічні інтелектуали виділяються серед інших публічних інтелектуалів (елітаристів) і теж потрапляють у загальне протистояння між елітою та громадою.

Громадський дискурс солідаризму протистоїть домінантному елітаристському дискурсу, який підтримує влада, фінансами олігархів та мізками інтелектуалів, які не завжди безпосередньо є на утриманні правлячого класу, але які інтелектуально підтримують позицію елітаризму.

Суть елітаризму в тому, що суб'єктом цивілізаційних дій, джерелом стратегічних політико-економічних змін, основним розпорядником культури є еліта. Це означає: 1) домінування правлячого класу – об'єднаної бізнесової та політичної еліти через корупційний взаємообмін влади та грошей як у внутрішній політиці, так і в міжнародній сегментації ринків товарів, послуг та робочої сили; 2) маніпулятивна електоральна демократія; 3) популізм у суспільному позиціонуванні влади через домінантний дискурс і водночас жорсткий монополізм і трайбалізм у корпоративній політиці; 4) маніпуляція масовою свідомістю через ЗМІ; 5) таємна дипломатія у зовнішній політиці; 6) культура героїчних сюжетів.

Суть солідаризму в тому, що суб'єктом цивілізаційних дій, джерелом стратегічних політико-економічних змін, основним розпорядником культури є громада вцілому. Це означає: 1) домінування громади – контроль над бізнес-елітою та політичною елітою, а також за їх функціональним розмежуванням через недопущення корупції; 2) розподілена мережа громад як недемократичне (мережеве поліархічне) правління; 3) широке самоуправління, яке дискредитує популізм, активація громадських волонтерських рухів, корпоративний контроль та громадська протидія монополізму та трайбалізму; 4) руйнування домінантного дискурсу через контрдискурсії в ЗМІ і нав'язування громадського порядку денного через суспільне телебачення та соціальні мережі в Інтернеті; 5) встановлення громадського контролю над зовнішньою політикою та відмова від таємної дипломатії; 6) культура громадської доблесті.

Елітаризм побудований на установках про визначальну роль еліти в політиці, економіці, культурі та соціальній сфері. Загалом елітаризм добре працює в мирні часи розвитку. В ситуації кризи, революції та війни на еліту тисне обов'язок зберегти владний, фінансовий та соціальний капітал, що змушує її втрачати не тільки стратегічне бачення і розум, але й елементарний здоровий глузд.

Солідаризм побудований на установках про зниження ролі еліти, яка в критичні моменти (криза, революція, війна) має традицію дбати лише про свої інтереси, та підвищення ролі громади як головного суб'єкта економічної, політичної, культурної та соціальної активності. Громада під час кризи, революції та війни теж частково втрачає свою раціональність, але будучи самоорганізованою і не обтяженою владою та багатством, вона значно краще за еліту здатна до стратегічних дій.

Зараз, у цей момент, знову настав такий вибір і саме він буде вирішальним для того, яким далі буде довгострокова доля Україна. Цей вибір Україна переживала вже двічі – на Майдані 2013-2014 і під час громадського спротиву у російсько-українській війні 2014-2016 (яку влада досі називає АТО).

Вибір між елітаризмом та солідаризмом це те, що має здійснити українське суспільство в цілому буквально найближчого часу в процесі або творення справжньої, або прийняття фейкової косметичної редакції власної Конституції.

Українська Конституція це не текст. Українська Конституція це те, як вона розробляється, хто саме її пише, як її узгоджують, як її затверджують і як її збирається імплементувати, перш за все, еліта.

Новий вибір громади полягає у дилемі – чи відважиться Україна на інноваційну громадську Конституцію, а не на фейкову елітну Конституцію. Тобто мова йде про те чи буде в Україні Конституція зі справжньою децентралізацією (насправді – справжнім самоврядуванням), із вирішенням проблеми подвійності виконавчої влади, зі справжньою судовою владою, мета якої справедливість та підтримка слабкого проти сильного, зі правовим визнанням розподіленого громадянства та мережевих громад, із визнанням цифрового права і т. д.

Ідуть одночасно два процеси, про які навіть обізнані інформаційні джерела мало що повідомляють. Таке враження, що ці процеси просто замовчуються.

Перший процес – готується голосування в парламенті за фейкову Конституцію за особливим статусом Донбасу орієнтовно на 28-ме січня (більшість ЗМІ замовчують). Щодо цього знову готується протест громадських діячів.

Другий процес - група депутатів-солідаристів від "Блоку Петра Порошенко", "Народного фронту", "Самопомочі" та "Батьківщини", а також позафракційний Сергій Тарута зареєстрували законопроект 3781 про процедури ініціювання, розробки та затвердження Конституції України громадою (більшість ЗМІ, окрім проросійського "Кореспондента", замовчують).

Перший процес – елітаристський, другий процес – солідаристський.

Сьогоднішня Конституція це не просто Основний Закон мирної країни. Сьогоднішня Конституція це Стратегія нинішньої світової війни для України та Стратегія побудови Повоєнного світу в Україні. Конституція має вирішити два проблемних питання: 1) яке спрямування політики обирає Україна на час кризи: елітаризм чи солідаризм; 2) яку геополітичну функцію обирає Україна після кризи: Форпосту чи Фронтиру.

Не довіряйте політикам, які закликають не боятися особливого статусу Донбасу. Це надзвичайно небезпечна і катастрофічна для України річ. Політик, який добровільно віддав ядерну зброю, не визнає, що зробив цю дурницю під тиском, і продовжує наполягати на тому, що зробив усе правильно, не може викликати довіри.

У цьому питанні ліпше довіряти громадським лідерам, які говорять про небезпеку повернення Донбасу з особливим статусом. За будь-яку ціну потрібно не допустити особливого статусу Донбасу.

Ось вибір: або Донбас входить на рівних правах з іншими областями України до її складу, або Україна позбавляється Донбасу на середньострокову (10-20 років) перспективу. Розпад Росії, розкол Європи все одно призведе до непередбачуваного сьогодні реструктурування території. Тому потрібно виходити із виживання України як Форпосту майбутнього світу, а не як Фронтиру світу минулого.

Україна знаходиться напередодні серйозних випробувань у світі. За будь-яку ціну їй потрібно не допустити використання проти неї традиційної для неї функції Фронтиру, бо це загибель безлічі українців, як це вже бувало в Першу світову війну, в Голодоморі 1932-1933 років, у Другу світову війну. Україна розплатилася життями своїх громадян за три війни – Першу, Другу світові та внутрішню громадянську в СРСР.

Якщо Донбас входить в Україну рівним серед рівних, то цим самим Фронтир пересувається на Південь Росії і на Кавказ. Якщо Донбас не входить в Україну, то Донбас лишається Фронтиром – виконує роль Чорної діри, яка каналізує зіткнення цивілізацій. Якщо ж Донбас входить в Україну з особливим статусом (насправді це статус Фронтиру), то він швидко поширить цю функцію на решту України.

Найкраща стратегія щодо Донбасу: 1) українців, що там залишилися, ще раз запросити на неокуповану територію України, а тих, хто відмовиться, вважати ворогами; 2) інфраструктуру Донбасу руйнувати у відповідь на обстріли; 3) на межі окупації збудувати оборонну інфраструктуру та потужні укріплення; 4) по периметру розмістити адекватні за чисельністю збройні формування, особливо в тих місцях, де такі збройні формування є з того боку кордону.

Я сам народився в Донецьку, і я чудово розумію, як травматично для всіх українців так говорити і діяти щодо Донбасу. Але якщо так не зробити, буде набагато гірше для України. Краще перетворити Донбас на Фронтир, що постійно воює, ніж перетворити на такий Фронтир всю Україну. Донбас – це плата України за те, щоб бути не Фронтиром, а Форпостом.

Тут стикнулися нестратегічні інтереси українських олігархічного та чиновницько-продажного правлячого класу та української громади.

Тут стикнулися різні цивілізаційні бачення історичних перетворень в часи кризи, революції та війни – елітаризм та солідаризм.

Пам'ятайте просту річ – еліта під час історичних випробувань ризикує всього лишень владою та багатством і задля цього жертвує суверенітетом і життями громади, а громада ризикує всім – у тому числі і долею власної еліти, яка неспроможна стратегічно бачити майбутнє в стані кризи, революції та війни.

Якщо Україна буде далі використовувати притаманний мирному часу і доволі ефективний для мирного часу елітаризм, вона розпадеться.

Якщо Україна зможе реалізувати найбільш ефективний для часу випробувань принцип – солідаризм поза елітою – вона збережеться.