Кіборг Ляля - рік потому

Солдат Андрій каже, що коли повернувся, чотирирічна донька його злякалася. Рік не бачила тата. Аж через п'ять місяців він звик до життя у мирному місті. Спочатку було дивно дивитися на спокійних людей навколо.

Себе під час оборони донецького аеропорту називає «таксистом». Кілька разів на день доводилося завозити на найгарячішу у той час точку війни продукти, воду, зброю. Вивозити поранених. Найгіршим і найскладнішим для нього тоді було чекати. Чекати наступу.

Здобутком цієї війни вважає своїх побратимів. Ні, він називає їх братами. Всю свою роту. І розповідає про їхнє спільне життя по поверненню, про те, що робити, коли страшно і що було б з аеропортом і з ними, якби бетон вистояв.

Ляля говорить: «Ми - звичайні люди. Такі, як всі. Просто попали... в АТО».