Минулого тижня угруповання "ДНР" оголосило про нібито навчання новим спеціальностям для вчителів української мови та літератури в Донецьку. Нібито українська мова їм більше не потрібна. Це принизливо і огидно. Це викликає обурення та гнів, безвихідь. Тому я, донецький журналіст, весь тиждень (точно, далі - більше і більше) буду писати виключно українською мовою всі пости у себе в Фейсбуці.

Щоб хоча б так передати слова підтримки тим учителям нашої рідної мови, які залишаються в умовах зла, русского "міра", нетерпимості та окупації. Зазвичай пишу російською, але тиждень писатиму точно винятково українською (і далі частіше), щоб таким чином підтримати тих, кому так потрібна наша підтримка в окупації - а це в першу чергу наші вчителі рідної мови. Ті, хто привчав мене до мови, хто передав цінний досвід, хто був першим орієнтиром в бурхливому світі. А це сами ви - вчителі української мови Донецька, моєї рідної школи. Донецьк - Україна!

МОЯ МОВА

Все в тобі з'єдналося, злилося -
Як і поміститися в одній! -
Шепіт зачарований колосся,
Поклик із катами на двобій.

Ти даєш поету дужі крила,
Що підносять правду в вишину,
Вченому ти лагідно відкрила
Мудрості людської глибину.

І тобі рости й не в'януть зроду,
Квітувать в поемах і віршах,
Бо в тобі - великого народу
Ніжна і замріяна душа.

Василь Симоненко