Знакомьтесь: Остап Коркуна, ветеран украинской тусовки в Facebook HQ (всего в главном офисе компании работает около 30 выходцев из Украины). Остап родился и вырос во Львове. В 2008-м окончил факультет прикладной математики Львовского Национального Университета. Затем, чуть более года работал на заводе. Компания, в которой он работал, арендовала небольшой офис на заводе фрезерных станков. Разрабатывали продукт для бизнес аналитики.

Еще когда учился в университете много времени уделял соревнованием по алгоритмическому программированию. У ребят тогда была достаточно сильная команда, ездили на международные соревнования, были успехи. В 2008-м даже завоевали первую для Украины золотую медаль на финале мира. Когда закончил учебу, продолжал участвовать в соревнованиях индивидуально. Так в 2009-м попал на финал соревнования TopCoder в Лас Вегасе. Спонсором соревнования был Facebook.

Дальше - прямая речь:

Чесно, ніколи не ставив собі цілі кудись з України поїхати. Але у Вегасі мав можливість поспілкуватися з інженерами компанії Facebook і те, над чим вони працюють дуже зацікавило. Далі пройшов кілька співбесід і отримав запрошення на роботу в головний офіс (тоді ще в Пало Альто). Так в 2009-му став одинм з перших українців в компанії.

Зараз вже більше 6-ти років допомагаю розробляти і підтримувати інфраструктуру Facebook. Разом з командою розробляємо системи для моніторингу всієї інфраструктури, всіх серверів і сервісів, з яких складається Facebook. Наша основна задача: забезпечити безперебійну роботу сайту. Для цього ми розробляємо системи, які в реальному часі дозволяють бачити що відбувається з серверами і сервісами, а також автоматично попереджати про будь які проблеми до того як вони стануть критичними.

Між тим намагаюся вести активну громадську діяльність. Коли почався Євромайдан, з однодумцями заснували Майдан Сан-Франциско, який тоді проводив мітинги, а зараз займається допомогою армії. Також взяв участь в заснуванні нон-профіту, який допомагає Україні.

Часто питають чи повернуся... А я себе відірваним не відчуваю. Україна залишається домом. Намагаюся літати часто - 3-4 рази на рік. По суті 2 місяці в рік проводжу вдома. Хочеться більше, але робота поки не дозволяє. На щастя, в сучасному глобальному світі бути українцем і робити щось хороше для України можна навіть знаходячись далеко територіально