Військова техніка відрізняється від цивільної своєю простотою. А де просто - там надійно. До кожного зразка техніки є товсті фоліанти описів із схемами, правилами обслуговування і номенклатурами запчастин. І все таке радянське, скурпульозне: кожна деталька підписана, кожен важливий болтик має вусики, усі деталі легкодоступні, кожен елемент має своє місце і призначення. Усе таке няшне і ремонто-придатне.

Саме тому будь-яку проблему з електрикою, завжди можна вирішити з допомогою дроту-польовки і ізострічки. Все, що стосується паливної системи, можна поремонтувати з допомогою ґумових шлангів і хомутів. Майже уся ходова ремонтується кувалдою. Все озброєння - промивкою в солярці і змащенням. Я, звичайно, трохи перебільшую але близько 90% поточного ремонту так і робиться.

На жаль, згідно нормативів, більшість нашої військової техніки "віджила" свій вік ще "вчора". Цю проблему вирішили просто - умовним наказом з МО "Про продовження строку служби техніки". Прийшов такий зампотєх (заступник командира по обслуговуванню техніки) в ангар, вишикував техніку і сказав: "Іменем України, наказую служити ще 10 років".  Анекдот? Не більше, ніж.

Техніка, наприклад, нашої батареї до початку бойових дій зберігалась за всіма правилами військової науки: все було змащене, вкрите чохлами, надраєне, вимите, оптика почищена, гусениці наваксовані, ґумочки посипані тальком, усе обвішане бірочками і пломбочками з печаточками, виставлене на дерев'яні катки в сухому боксі. Двічі в рік проходила сезонне обслуговування. Після початку бойових дій, як ви розумієте, було не до обслуговування. Клин і відкатник працює? Башта повертається? Ствол підіймається? Ну і добре, стріляти можна, значить все ок.

Але вче таки поважний вік і пережиті бої даються техніці взнаки: заводиться з четвертого разу, передачі втикаються ломом і матом, фари відірвані і не працюють, паливні трубки забиті сміттям, масло тече, ремені в двигунах порозривало, внутрішній зв'язок не працює, повітря травить, акумулятори "сідають" і тд. Усі "маленькі" проблеми з часом накопичуються і в критичний момент техніка відмовляє.

Нашим "моментом" стали морози -20°С. Техніка не заводилась попри всі намагання. За пару днів смикань, прогрівів і криків вона все таки запрацювала але скоріше не "завдяки", а "на противагу". Замість того, щоб спокійно провести сезонне технічне обслуговування восени, героїчними зусиллями виправляєш недоліки на морозі -20°С. Добре, що весь січень нас "задовбували" перевірками, навчаннями і бойовими чергуваннями. Хоч не хоч, а техніка має виїхати і відпрацювати завдання.

Армія не повинна "замітати плац і малювати бордюри", вона повинна бути або в стані війни, або в стані постійних тренувань: вдень, вночі, в дощ, в мороз, в лісі, в полі, змучена, голодна і невиспана. На постійному стрьомі і в готовності. Якщо ти знаєш, що кожної миті тобі може знадобитися твій автомат, щоб вразити ціль, то ти будеш тримати його чистим, змащеним і з купою необлікованих запасних набоїв під ліжком.

Якщо ти знаєш, що будь якого моменту можеш виїхати на вогневу і "застрягти" там пару днів, то ти будеш тримати машину заправлену, з повною боєукладкою, з посортованими снарядами і зарядами і спальником в башті. Якщо ж в тебе немає цього відчуття постійної напруги, то дуже швидко розслабляєшся: дульне гальмо-компенсатор береться іржою, акумулятори в машині сідають, а триплекси вкриваються пилюкою і павутиною.

Армія - це годинниковий механізм, ти - це гвинтик, а бойова робота і навчання - це пружина, яка тримає тебе в напрузі і обертає увесь механізм.