Я інтуїтивно відчував, що потрібно читати розповіді людей, які пережили війну, мемуари солдатів. Це читання мені дуже допомогло. Виходило так, що під час бойових дій я був психічно стійкішим від моїх побратимів, міг надавати моральну допомогу, виводив хлопців із оціпеніння. Частина з них навіть не уявляла, що таке війна та що на них чекає. Реальність виявилася страшнішою від тих картин, які вони малювали в себе в голові. Вони не були морально готові.

Розуміння того, що відбувається з людиною в екстремальних умовах, уже дає певне полегшення. Коли я був на фронті, то використовував своєрідну медитацію. Я намагався в перерві між бойовими діями знайти час і просто собі десь сісти, закрити очі, відчути пустоту в голові, скинути всі емоції. Це допомагало.

У нашому підрозділі була група, яка займалася трансцендентною медитацією й намагалася допомогти бійцям. Я читав, що цю медитацію використовують у деяких арміях, вона дає позитивні результати, але в ній був релігійний момент, який відлякував хлопців. Наприклад, розмови з капеланом допомагають лише тим людям, які прийшли релігійними з мирного життя. Священик для них є авторитетом.

Зараз я долучився до Центру допомоги учасникам АТО в Івано-Франківську і практично щодня допомагаю хлопцям з різних питань.

Намагаюся їх заспокоїти хоча би своїм прикладом. Звичайна розмова за правилом "рівний рівному" допомагає.

Проблема психологічної допомоги є глобальною. У нас дуже часто плутають психологічну допомогу з психіатричною, не сприймають її адекватно.

Тому люди, які відвідують психологів, не афішують це. Щоби подолати цей стереотип, засоби масової інформації, громадські активісти, учасники АТО, які мають позитивний досвід, повинні про нього розповідати.