Днями міністр освіти і науки заявив, що у школах не потрібно вішати на стінах портрети політиків. Це правильно, але я б цю думку розширив - не потрібно вішати портрети взагалі.

У нас у кабінеті математики, наприклад, висів Келдиш.

Звучить еротично, але насправді це був портрет сивого дядька, один із багатьох різних дядьків і тіток з ініціалами та прізвищами, які нічого нам не казали. Напевно, видатний математик. Школярам начхати на видатних математиків.

Навіть на Великого Кобзаря школярам начхати. І це нормально. Якщо дитина в перерві між комп'ютерною грою і «Гаррі Поттером» прочитає вірш Шевченка, і він їй сподобається або чимось запам'ятається - це вже круто. Якщо збагне теорему Келдиша - молодець! Навіщо їй дивитись на Келдиша?

На стінах у школі мають бути зображені речі, які збуджують і розвивають уяву, допомагають думати і зосереджуватись, особливо під час довгих нудних уроків. Наприклад, формули чи рівняння, які дитина може від нудьги спробувати розв'язати. Таблиці множення, ділення, Менделєєва. Візуалізація законів фізики. А найкраще - географічні карти. Красиві і докладні. На одній стіні - карта світу, на іншій - Європи, на третій - України, або щось таке. Оце була би школа моєї мрії.