Позвольте мне предложить, чтобы педагоги несли ответственность

за защиту детей от трех интеллектуальных пороков:

невежества, глупости и ограниченности.

Невежество - это когда кто-то многого не знает.

Глупость - это когда кто-то знает только то, что ему сказали.

Ограниченность - это когда кто-то знает только то, что он хочет знать.

В.А. Карпентер

На сучасному перехідному для нашого суспільства етапі важливо бути здатним до змін, що дадуть ефект у майбутньому. При цьому зміни в освіті є визначальними для майбутнього всієї нації. Одним з таких інноваційних освітніх «шарнірів» є по-справжньому сучасний ліцей із трирічним терміном навчання для старшокласників, котрі орієнтуються на отримання вищої професійної освіти високої якості. При цьому важливо усвідомлювати, що ліцей - це вже не школа, але ще не університет. Справжня профільна освіта, провідником якої має стати ліцей, апріорі не може знаходитись в середині традиційної шкільної освіти. Тому й адміністративно для ліцеїв було б згубним опинитися під керівництвом виключно тих, на плечах котрих турботи про десятки чи сотні/тисячі шкіл.

У нас останнім часом «мати-анархія» довела стан справ до абсурду, коли звичайні школи почали «отримувати» назву ліцей, а мало спроможні на освіту високої якості технологічні інститути перейменувалися на університети. Пострадянська школа за своєю організацією ніяк не могла надати своїм старшокласникам якоїсь практично-дійової профільної підготовки. Мова не про розповіді про професії чи екскурсії на виробництво, а про дійове занурення у площини профільної предметної складності, котрі є базовими для вищої освіти високого рівня. Якийсь час цю прогалину долали підготовчі курси при інститутах. З приходом в освіту батьківських грошей інститути стали університетами, а діти стали навчатись на порядок гірше, ніж раніше.

Єдиними, хто тримав планку були ліцеї при університетах. Їхні випускники здавали випускні/вступні екзамени не своїм вчителям, а комісії ВНЗ. Роботи шифрували і екзамени проходили з високим рівнем об'єктивності та незалежності від суб'єктивного впливу. У таких умовах діти гарно вчилися, а вчителі добре працювали, щоб потім не підвести один одного перед лицем тієї громадської думки, котру представляли суворі та незалежні від ліцею експерти.

Карикатурні форми організації платної форми отримання вищої освіти поставили все з ніг на голову. Недоліки організаційно-фінансової природи так сплели все найгірше, що тепер сенсу по-справжньому як вчитися, так і вчити мало хто вбачає.

- Що можна ефективного зробити для того, щоб почати відновлювати порядність в освіті та розвивати її адекватно до сучасного світового рівня?

- Повернути на освітнє поле як ключових «гравців» профільні ліцеї для старшокласників як структури, здатні та покликані якісно замінити колишні підготовчі курси.

Відкривати ліцеї не огульно, а завдяки ліцензуванню, де головним чинником мають бути не статистичні дані про педагогічний склад та матеріальний стан закладу, а показники рівня компетентності учнів ліцею.

Тестувати випускників ліцею так, щоб це було прямо прив'язано до рівня програм поглибленого вивчення профільних дисциплін. Звісно, що окрім української мови як державної мови навчання для всіх нефілологічних спеціальностей.

Зараховувати до ліцею виключно за результати конкурсного відбору на основі результатів ЗНО - 9 (для випускників 9-го класу основної школи).

Відмінити середній бал шкільного атестату як такий, що є абсолютно неадекватним з оцінками, що практикують ліцеї з високим рівнем вимог до своїх учнів. Також відмінити додаткові бали за олімпіади чи конуси МАН як такі, де проблема порушення об'єктивності з боку дорослих не подолана. Тим більше відмінити додаткові бали за відвідування платних додаткових курсів.

Відмовитись від системи пільг як таких, що є адекватними лише відносно фізичних вад людей, а не для впливу на конкурс інтелектів. Загравання з населенням на такому рівні «піклування» саму освіту переводить у ненормальний, хворобливий стан, бо нівелює цінність мотивації до освіти високої якості через системи відкритої та об'єктивної конкуренції.

Унеможливити навчання у ВНЗ на платній основі за відсутності у заявника рівня загальноосвітньої компетентності, що має загальнодержавний мінімальний показник року.

Запровадити різноступеневу адміністративну відповідальність як серед учнів/студентів, так і серед педагогів за спроби шахраювати (списувати) під час атестацій як дійовий механізм підвищення мотивації до навчальної роботи. Суспільство без ЗАБОРОН приречене на деградацію.

Підпорядкувати ліцеї:

- юридично - МОН України (призначення директора на конкурсній основі, визначення штатного розпису, норм фінансування тощо);

- матеріально-технічного та фінансово - місцевим радам;

- методологічно - інституту інноваційних технологій МОН.

Утвердити концепцію діяльності ліцею як закладу, що покликаний формувати еліту місцевої громади, котра у свою чергу покликана формувати інноваційний розвиток своєї громади, а не лише опікуватись персональними кар'єрними траєкторіями. Мова як про академічні, так і професійні ліцеї.

Сформувати національну мережу профільних ліцеїв як окремої ланки загальної середньої освіти, що охоплюватиме не тільки обласні центри, а й усі сільські райони країни.

Таким чином можна було б започаткувати системні зміни до якісного зростання освіти старшокласників як ефективного «шарніру» до загального успіху на рівні базової ланки: «вчитель - учень». Звісно, що для цього потрібно дивитись прямо у вічі наступній правді освітнього життя: не кожен учень здатен наполегливо працювати зі складним освітнім рівнем і не кожен педагог має адекватну тому кваліфікацію. Є гарні педагоги, але вони пасують перед складними предметними темами та завданнями і є гарні предметні знавці (часто серед викладачів ВНЗ), але вони ніякі педагоги, що у кожному випадку зводить роботу нанівець. Втім, «вовків боятися до лісу не ходити». Тим більше, коли мова не про «ліс» а глобальний конкурентний простір сучасних інноваційних практик, що завойовують світ.