- Плохо работают! - сказав сміючись під час нашої останньої зустрічі Ігор Померанцев (який у 1979 р. мусив утікати од КГБ на Захід), коли ми заговорили про "гібридну війну". - Плохо, в мое время работали лучше. 

Це перше, що спало на думку в зв'язку з учорашнім інцидентом: "ну тупыыые" (с), як же можна так палитись? Який же "український патріот" (та просто, "психологічний українець") стане влаштовувати погроми - в День національної жалоби?!..

А штука вся в тім, що для чекістів-сценаристів наша жалоба ніколи реальною не була. І 2 роки тому вони з цим самим сценарієм "контрольованого хаосу" на тім і погоріли ("и кажинный раз на ефтом самом месте"!).

Саме тут - головна слабість ворога: проти нас грають люди з дуже обмеженим спектром почуттів (емоційно тупі), - властиво, соціопати.

І коли їм треба маніпулювати нашими масовими почуттями, вони щоразу опиняються в позиції іноземців, які "не знають мови" (дурня з рос. казки, який кричить "Таскать вам не перетаскать" на вид похоронної процесії), - і тицяють не на ті кнопки.

Тільки по цьому одному - без всякої додаткової інформації - їхні "пальчики" можна розпізнати за кривлянням кожної їхньої української кукли: чужі!.. З іншого емоційного спектра.

Саме тому на питання, "як жити", я 5 років в усіх аудиторіях (віднедавна і в європейських) повторюю, як мантру: вимкніть телевізор, побільше бувайте на природі, побільше дивіться на небо, побільше спілкуйтеся з дітьми, читайте хороші книжки й слухайте хорошу музику...

Це найпростіший "стратегічний" рецепт, як зберегти здорову чутливість - і не дати їм себе ЕМОЦІЙНО ЗАВЕРБУВАТИ.

І ще, як лишатися душевно живим - а значить, щасливим. Навіть перед лицем смерти. Навіть на війні.

Храни нас, Небесна Сотне, - ви були першими. І поки ми, емоційно, не зрадимо своїх мертвих, - нас не перемогти.